Перспективний план формування територій області зі змінами передбачає 45 об’єднаних територіальних громад, які охоплюють всю область, в тому числі й тимчасово окуповані території. Зараз в області утворено 23 об’єднані територіальні громади.
Військово-цивільні адміністрації
Зараз на Луганщині діють 10 військово-цивільних адміністрацій. Їх метою є забезпечення життєдіяльності територіальних громад та вирішення питань місцевого значення, оскільки органи місцевого самоврядування такі повноваження не здійснюють або самоусунулися від їх виконання.
Відповідно до закону такі адміністрації утворюють за рішенням Президента України як тимчасовий вимушений захід з елементами військової організації управління в районі відсічі збройної агресії Російської Федерації, зокрема, в районі проведення антитерористичної операції, що не має на меті зміни та/або скасування конституційно закріпленого права територіальних громад на місцеве самоврядування.
У разі утворення військово-цивільної адміністрації області чи району, повноваження ради, її виконавчого апарату, посадових та службових осіб місцевого самоврядування, голів рад припиняються від дня призначення керівника такої військово-цивільної адміністрації.
Військово-цивільні адміністрації населених пунктів утворюють на території територіальних громад, ради яких та/або їх виконавчі органи не здійснюють покладені на них Конституцією та законами України повноваження, у тому числі внаслідок фактичного саморозпуску або самоусунення від виконання своїх повноважень, або їх фактичного невиконання, а також у разі прийняття Центральною виборчою комісією рішення про неможливість проведення виборів до відповідних органів місцевого самоврядування.
Територіальні громади в умовах російсько-української війни
Російсько-українська війна внесла свої корективи не лише у формування адміністративно-територіального устрою регіону, але й у життя кожного мешканця області – як на підконтрольній Україні території, так і на окупованій. Впродовж останніх семи років громади навчаються жити під обстрілами країни-агресора - спокою в тих краях немає. Бо дійсно – як можна звикнути до життя, коли за декілька кілометрів від тебе війна…
У нових умовах навчалася жити і функціонувати Гірська міська територіальна громада Сєвєродонецького району. До складу громади з понад 39-ма тисячами мешканців входять міста Гірське, Золоте, селища міського типу Нижнє, Новотошківське, Тошківка та села Жолобок, Катеринівка, Кримське, Оріхове, Причепилівка і Сокільники.
23 липня 2014 року (офіційно 13 серпня) місто Гірське було повністю очищене від сепаратистів, а 14 квітня 2015 року в місті демонтували пам’ятник Леніну.
Гірське – це місто в Сєвєродонецькому районі з населенням майже 10 тисяч мешканців, яке до жовтня 2014 року входило до складу Первомайської міської ради (зараз окупована територія). Назва населеного пункту пов’язана з гірничим видобутком. Найстаріша шахта міста – «Гірська» розпочала свою роботу 1910 р., довкола неї і розбудовувалось поселення. Від 25 жовтня 2020 року місто є адміністративним центром Гірської об’єднаної територіальної громади.
Про те, як зараз живуть мешканці окремо взятої громади, я поспілкувався у рамках престуру з Інною Деміденко, заступницею керівника Гірської міської військово-цивільної адміністрації з соціальних питань.
«Спокою тут немає. Починаючи з 2014 року на території Золотого загинули від обстрілів 19 осіб. Біль війни не минає з часом», - розповідає Інна Деміденко.
За її словами, житло тут нікому не цікаве. «Трикімнатна квартира коштує 100 тис грн., двокімнатна – 80 тис, а однокімнатну квартиру можна купити за 40-60 тис грн», - зазначає спірозмовниця.
Багато ділянок у громаді загороджено колючим дротом, щоб ніхто не наткнувся на «неприємнощі» – тут багато неліквідованих вибухонебезпечних предметів.
Дуже різна Луганщина
Загалом, Севєродонецький район зустрів нас українською мовою, великою кількістю державних прапорів, гостинністю та патріотизмом. Водночас здивувала репетиція російською мовою у одному із сільських дитячих садочків до Дня шахтаря.
Приємно вразила дитяча майстерня глиняних виробів в селі Кудряшівка, розташована у приміщенні колишньої земської школи, збудованої в позаминулому сторіччі. Місцевий фермер Валерій Каут перетворив це приміщення в місце, де майже сотню сільських дітей безкоштовно навчають гончарського мистецтва.
У Кудряшівській школі діють козацька паланка та музей козацької слави, які наскрізь просякнуті глибоким духом патріотизму.
За два з половиною роки (раніше я був на Луганщині у квітні 2019 року – у Сєвєродонецьку, Щасті, Старобільську, Новопскові) значно змінилася інфраструктура (у кращий бік - на мою суб’єктивну думку), але вимушений констатувати факт, що свідомість людей не дуже змінилася.
«Як люди, що живуть на підконтрольний бойовикам території, уявляють собі звільнення?», – не міг не запитати одну з мешканок прифронтової зони на Донбасі. Відповідь спочатку вразила, але згодом все ж таки проаналізував чому вона саме така…
«Що значить, що українська армія прийде нас визволяти? Це ж знову будуть по наших селах стріляти», - відповіла мені жінка віком приблизно 60-65 років… І ця боязнь відновлення активної фази війни притаманна чи не усім мешканцям прифронтових територій України. Люди пам’ятають події 2014 року, які знищили їхні будівлі, покалічили їхні життя та забрали життя рідних, знайомих, друзів. Прикро й те, що частина місцевого населення й надалі вірить, що смертельні обстріли здійснювали саме українські військові, деякі з них навіть й думати не хочуть, що це насправді була провокація російських найманців-бойовиків. І скільки б влада не відкривала російськомовних каналів для мешканців Донбасу, свідомість тамтешнього населення важко буде змінити. Бо вона формувалася упродовж століть під терором (як фізичним, так і психологічним) потужної московської пропагандистської машини.
Візит на Луганщину відбувся 25-27 серпня 2021 року в межах проєкту Харківського прес-клубу Media Hub Kharkiv за підтримки «Медійної програми в Україні», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews.
