• Головна
  • Новини
  • Видатному конферансьє Олексію Попову могло б виповнитися 73 роки

16.05.2019, 15:25

Видатному конферансьє Олексію Попову могло б виповнитися 73 роки

Сімдесят три роки тому, 15 травня, народився видатний конферансьє Олексій Попов.

Коли настав час споруджувати пам’ятник на могилі сонячного конферансьє Олексія Попова (15 травня 1946 — 6 листопада 1996), то не могли знайти жодної (!) фотографії, де б улюбленець мільйонів не усміхався. Не допомогли й відеозаписи, і там бодай однієї хоча би сумнішої миті не було…

15 травня 1946 року в шахтарській родині Федора Попова народилося шосте, останнє, дитятко — усміхнений хлопчик Олексійко. Двоє старших братиків і сестричка маляти загинули у буремні роки Другої світової війни. Мати хворіла, тож займалася лише домогосподарством. Найбільше часу приділяла наймолодшому, який уже тоді придумував свої перші жарти і залюбки розповідав їх друзям і рідним. Удома його ставили на стільчик — першу в житті сцену, і він веселим словом зачаровував своїх перших глядачів.

Коли Альоші виповнилося 14 років, у шахті загинув Батько. Мати ледь зводила кінці з кінцями, тож трьом братам Поповим треба було давати собі раду самим. Після закінчення 8–го класу 58 школи міста Сталіне (так колись називався Донецьк) у педагогічній характеристиці Олексія Попова є запис класного керівника: ”Має неабиякі артистичні задатки, любить сцену. Керував шкільним драматичним гуртком”.

Коли в Києві організовувався перший набір у Республіканську естрадно–циркову студію, хтось з родичів про це дізнався, і хлопця спорядили до столиці. Навчався фаху розмовного жанру в Альфреда Шестопалова, в одній групі з майбутнім гумористом Анатолієм Литвиновим, на одному курсі з майбутніми співаками Юлею Пашковською і Жаном Татляном (вони з Олексієм мешкали разом у кімнаті студентського гуртожитку).

Після успішного закінчення навчання, з 1963 року дипломований конферансьє Олексій Попов незмінно працював в Укрконцерті. Хоча були спокусливі пропозиції щодо роботи у столичному театрі імені Лесі Українки (навіть у виставах бути партнером Ади Роговцевої), все ж естраді актор не зраджував ніколи.

У березні 1967 року артист одружився. ”Альоша настільки був неординарний, що не закохатися в нього було неможливо, — каже його вдова Валентина. — Він був суперчоловіком. Тепер таких просто немає... При бажанні міг би назбирати для себе значно більше. Але тоді він би не був Поповим. Він жив для людей, для свого глядача. Хоч чоловіком він був унікальним — у широкому розумінні цього слова”.

 У середині 1970–их Олексій став ще й телезіркою. На Українському телебаченні разом з Тетяною Цимбал вів популярну передачу ”Я+Ти”. Навіть телевізійний корифей Олександр Масляков визнавав, що Альоша вгадав не лише з назвою, а й концепцією передачі — це був цікавий і веселий та своєрідний конкурс для молодят.

 Олексій працював, і працював багато. Складно тепер пригадати бодай один фестиваль, куди б його не запросили. Він гастролював разом зі своїми ровесниками чи молодшими колегами, які робили перші успішні кроки на естраді, — Сонею Ротару, Назарієм Яремчуком, численними ВІА.

 1970 року Олексій при Укрконцерті створив естрадну групу ”Очима молодих” (вона проіснувала до 1987–го), якою сам же й керував.

Колектив складався в основному з випускників Київської студії естрадного мистецтва: Олексій Попов — конферансьє, Валентина Попова — танець, Тетяна і Валерій Кузнєцови — еквілібристи, Микола Невідничий — український гумор, Віра Галушка, Діна Таранович, Володимир Мельниченко, Микола Мелmников — вокал, Аркадій Пупон — жонглер, Галина і Степан Савки — фокуси. Вокально–інструментальним ансамблем керував прекрасний музикант і чудова людина — Іван Таранович. У складі колективу були: Михайло Павловський — клавішні, Михайло Кеймах — труба, Деміс Апазідіс — гітара, вокал, Костянтин Солнцев — бас–гітара, Петро Нєсін — ударні. Звукорежисером був Сергій Шумейко.

Ансамбль ”Очима молодих” об’їздив з концертами весь Радянський Союз. З великим успіхом відбувалися виступи в Москві, Ленінграді, на БАМі, в Зоряному (містечко космонавтів). І все ж у Києві та інших містах ”Очима молодих” справедливо називали ”маленьким мюзик–холом”. Усі програми для Олексія писав поет, естрадний драматург, професор, доктор педагогічних наук Віктор Синьов.

”Упродовж багатьох років Олексій частенько гастролював разом з ”Кобзою”, — згадує народний артист України Євген Коваленко. — Інколи видавалося, що він працює у нас, настільки був органічний і цілісний на нашому творчому шляху. Він — людина сонця, окрилений і усміхнений. Умів і знав усі тонкощі своєї роботи. Основне, щоб від початку концерту в глядача був добрий настрій. А настрій робить конферансьє. Альоші сам Бог велів робити те, що він найкраще вмів. Незалежно від погоди, певних непорозумінь, життєвих негараздів Льоша щоразу робив людям свято. Щоразу відчував публіку кожним нервом і говорив те, що найбільше хотілося чути в той момент. Хтось з великих гумористів десь в 1970–их роках сказав, що гарний концерт замінює глядачеві тринадцяту зарплату. Завдяки Олексію подібне траплялося щоразу. Він ніколи не був один, йому вдавалося об’єднувати навколо себе людей”.

Багатолітня справжня чоловіча дружба єднала Олексія з Назарієм Яремчуком, Анатолієм Євдокименком. ”Дружба з Назарієм — особлива сторінка в житті Олексія, — розповідає Валентина Попова. — У них була рідкісна спорідненість душ, розумілися з півслова. Назарчик частенько зупинявся у нас вдома, коли бував у Києві. У цікавих розмовах засиджувалися до ранку. До останнього дня Олексій ніяк не міг змиритися з тим, що Назарчику доля відвела всього 43 земних роки життя. Не сподівався ніхто — та й як про це можна було знати чи повірити, — що майже через півтора року їхні душі зустрінуться у вічності... Пізніше до них долучився і Анатолій Євдокименко — щирий приятель Олексія. У них були такі зустрічі і прощання, як в останній раз. Частенько мені через те телефонувала Соня Ротару і просила трошки вплинути на мого чоловіка, а вона обіцяла ”серйозно” поговорити зі своїм. А коли в автокатастрофу потрапив Микола Мозговий, то Олексій ледь не жив у його лікарняній палаті. Інколи залишався там ночувати”.

 У вдячній пам’яті колег Олексія залишилося море його жартів, анекдотів, асоціацій, З великою шаною і повагою він ставився до глядачів не лише як конферансьє, а й як звичайна людина. Чи не кожен свій виступ у концертах проводив як уперше: зібрано, відповідально і на найвищій ноті.
Іншим бути не міг. З особливим шармом, завжди шанобливо ставився до жінок. Був справедливий, чесний, умів дружити. Він був рідкісним життєлюбом і оптимістом. Його нині так шалено не вистачає українській естраді.

Михайло Маслій

  • Обговорення

    Завантаження плагіну facebook...

    Неймовірна Україна

    ТОП

    ФОТО

    Відео

    ВРУ запрацювала з третьої спроби і чекає на закон про вибори (трансляція)

    Коментар

    Блоги

    Михайло Цимбалюк

    Кабмін, який розводить руками

    Наталя Тимчій

    Як зробити Львів доступним для молоді?

    Юрій Никорак

    Дембельський акорд Синютки, або ж Регіональні особливості клептократії

    Підпишіться на WestNews.info у Facebook: