Ще 16 січня 2020 року парламент проголосував за Закон України «Про повну загальну середню освіту». Цей документ дійсно важливий, адже основна його мета – гарантувати вільний доступ до навчання кожного учня.

Але, мабуть, немає такого Закону, який би з часом не вимагав певного доопрацювання або удосконалення. Так, профспілки працівників освіти та науки вже забили на сполох, адже знайшли певні прогалини, які стосуються педагогічних працівників, що досягли пенсійного віку і продовжують працювати.

Так, абзацом третім частини другої статті 22 та підпунктами 1, 2 пункту 3 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про повну загальну середню освіту» передбачено, що педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років.

Відповідно до 1 липня 2020 року керівники закладів загальної середньої освіти зобов’язані припинити безстрокові трудові договори з педагогічними працівниками таких закладів освіти, яким виплачується пенсія за віком, з одночасним укладенням з ними трудових договорів строком на один рік. У разі незгоди з продовженням трудових відносин на умовах строкового трудового договору вчителі, яким виплачується пенсія за віком, звільняються згідно з п. 9 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України. А одночасно мають укласти трудові договори строком на шість років (з керівниками, які отримують пенсію за віком, – на один рік) без проведення конкурсу.

У профспілках наголошують, що враховуючи дискримінаційні та відповідно неконституційні норми потрібно внести зміни до Закону «Про повну загальну середню освіту» шляхом виключення із Закону положень абзацу третього частини другої статті 22 та підпунктів 1, 2 пункту 3 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463-IX.

Такі зміни без сумніву мали би захистити педагогічних працівників від свавілля їхніх керівників, коли настане час виходу на пенсію. Досвід, багаторічні напрацювання педагогів – безцінні й, впевнений, незалежно від віку, їм є що передавати як учням, так і молодим вчителям. Ця ж норма Закону обмежує права вчителів на пенсії, які в сучасних реаліях мають недостатню кількість годин навчання й мізерну пенсію.

Прекрасно розумію педагогів, які стверджують, що ці норми закону є неприйнятними. Ситуації, зазначаючи про недалекоглядність подібних рішень влади, можуть призвести до звільнення понад 70 тисяч педпрацівників – це ті люди, які все життя пропрацювали в школі, протягом всіх років роботи отримували мізерну заробітну плату.

Загалом в Україні працюють близько 400 тисяч педагогів, 16% з них досягли пенсійного віку. Відповідно в деяких регіонах, особливо у сільській місцевості та невеликих міста, кількість учителів пенсійного віку сягає понад третину від загальної кількості, а це спричинено низьким рівнем заробітної плати, недотриманням законодавства про оплату праці, мізерною пенсією. Такі нововведення загрожують тим, що у навчальних закладах не буде кому викладати відповідні предмети.

Основне ж, щоб в нашій країні не почався освітній колапс, коли з одного боку впроваджуються проекти Нової української школи, а з іншого - відмовляються від багаторічного досвіду та високої кваліфікації…

Резонанс, 1 травня 2020 року.