У Львові презентували документальний фільм «Рубіж. Грубешівська операція» про одну з найуспішніших українсько-польських бойових операцій проти сил НКВС. У ніч із 27 на 28 травня 1946 року українські вояки Української повстанської армії (УПА) і польські бійці Армії крайової «WiN» (польська підпільна організація Армії крайової (АК) «Воля і незалежність»), які збройно протистояли один одному, разом стали проти спільного ворога – комуністичного тоталітарного режиму.

Про це пише Радіо Свобода.

Грубешівська операція є прикладом українсько-польського порозуміння. Автори фільму подали український погляд на цю маловідому сторінку українсько-польської історії. Але чи побачать цей фільм у Польщі?

Зал у день прем’єри документального фільму «Рубіж» у Львові був заповнений. Переважно прийшли ті, хто з батьками був примусово виселений із рідної домівки з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, колишніх етнічних українських земель, починаючи від 1944 року, в УРСР.

Галина Бернадська, з дому Самохваленко, народилась у містечку Грубешів, у якому і розгортаються події в фільмі. Їй було півтора року, коли вона з батьками у 1945 році була примусово переселена з рідної землі в радянську Україну.

«Мій тато Олександр після Варшавської консерваторії диригував хором у містечку Грубешів. Батьки розповідали, що нас везли на підводі, ми майже нічого не могли взяти. У нас була шикарна бібліотека вдома, тато книжки закопав. Він мріяв завжди про хор. Тато не хотів переходити на католицизм, бо був православним українцем. Ми переїхали з Грубешова у Луцьк, де тато мав роботу, нам дали квартиру», – розповідає Галина Бернадська.

У документальному фільмі «Рубіж» режисера Олесі Моргунець-Ісаєнко лунають українська і польська мови у діалозі між учасниками Грубешівської операції – вояком УПА і АК, а німецька і російська мови ілюструють ідеї двох імперій. Автори фільму наголосили, що при роботі над стрічкою працювали з польськими і українськими архівами, консультувались із фахівцями з польського і українського Інститутів національної пам’яті. Звертались по архіви і в Москву, але там відмовили.

У роботі над фільмом допомагав єдиний живий учасник Грубешівської операції Євген Штендера, який проживає у Канаді. Автори використали спогади командира УПА Євгена Штендери і польського учасника операції, командира АК Мар’яна Голембйовського.

«Рубіж, у прямому значенні, між Польщею і Україною, рубіж, який змінювався у ті роки швидко, незалежно від бажання польського і українського народів. Крім того, це рубіж між двома народами, який часто розмитий, особливо на теренах Грубешівщини і поруч на теренах, де український і польський народи важко розділити і поставити між ними лінію. Це рубіж, який проходить червоною лінією, який жодному народу не варто переступати, коли його не просять. Основна тема фільму – не лише депортація, а й співпраця українців і поляків, які змогли після всієї ненависті і люті один до одного, після всіх бід, які завдали один одному, примиритись і зрозуміти, хто насправді є основним їхнім ворогом», – каже Тарас Лазер.

Місто Грубешів на східних теренах Польщі у 1946 році було потужним осідком комуністів. Польська комуністична влада, зокрема польське управління громадської безпеки і польське військо, спільно з НКВС арештували і кинули у в’язницю десятки поляків.

Українські і польські підпільники, а це вояки УПА і АК «WiN», які були на теренах південно-східної Польщі і ворогували між собою, почали у 1945 році вести переговори про спільну боротьбу проти комуністичного режиму. Вирішили у ніч з 27 на 28 травня 1946 року провести велику операцію у Грубешові.

Українські і польські вояки мали звільнити арештованих людей із в’язниці, знищити документи, зокрема і в штабі переселенчої комісії, яка займалась примусовим виселенням українців в УРСР. Тобто їм потрібно було ліквідувати каральні органи в містечку. Лише у гарнізоні НКВС налічувалось понад 200 солдатів. А неподалік Грубешова стояли ще вояки Війська польського і прикордонники.

26 травня 1946 року вояки УПА із кількох сотень і відділи АК почали сходитись у ліс. Наступної ночі почали наступ. 120 упівців штурмували гарнізон НКВС, штаб із переселення, польські повстанці напали на управління безпеки, міліцію та компартійну організацію. Бій тривав півтори години. Гарнізон НКВС розбили, захопили будівлю міліції, знищили документи, звільнили арештованих.

«Це, з одного боку, благородна тема для фільму і один із небагатьох випадків, на жаль, небагатьох, коли на низовому і середньому рівнях командування як українського націоналістичного підпілля УПА, так і польських збройних відділів, які діяли на тих самих суміжних теренах, тобто це давня територія Галицько-Волинської держави, спільно боролись проти ворога», – каже Володимир Середа, який у березні 1946 року з рідними був виселений із Польщі в Україну.

З іншого боку, він нагадує, що польський еміграційний уряд, який керував місцевим урядом, «думки не припускав, щоб українська сторона взяла гору».

«Одні і другі розуміли, що нацистська Німеччина програє. І кожна сторона хотіла мати свій плацдарм для майбутнього. То був приклад, як вдалося у 1946 році, маючи спільного ворога – комуністичну систему, вони вирішили зробити спільну воєнну акцію і звільнити в’язнів. Ця операція не мала продовження на верху, бо це не входило у гру польського еміграційного уряду», – наголосив Володимир Середа.

Спільні бойові операції українських і польських підпільників не є темою у сучасній історичній політиці Польщі. Існує польський погляд на цю сторінку. За словами авторів фільму «Рубіж», вони не мають домовленості, щоб їхню стрічку переглянув польський глядач.

«Акценти у фільмі дуже добре розставлені, там є паралелі минулого і майбутнього, але це фільм для майбутнього. Це перша українська м’яка дипломатія. У Польщі цю стрічку неоднозначно сприймуть. Там, на розуміння теперішньої влади Польщі, є багато антипольського. Це український погляд на події Другої світової війни. Таких поляків, як, для прикладу, Єжи Ґедройц, який був за відвертий польсько-український діалог на історичні теми, без взаємних образ, чи тих, хто ініціював у 1946 році спільні наступи проти комуністів, у Польщі не хочуть розуміти, бо там зумисно нагнітають антиукраїнську істерію», – каже історик Микола Посівнич.

Однак успішна українсько-польська Грубешівська операція не мала подальшого політичного розвитку і не подарувала спокою мирному населенню. Продовжилось примусове виселення українців із їхніх етнічних земель. За 1944–1946 роки на територію УРСР депортували близько півмільйона українців із їхніх етнічних земель, під час акції «Вісла» – 150 тисяч, у 1948–1951 роках іще понад 41 тисячу. Саме примусове переселення українців в УРСР стане темою наступного фільму авторського колективу «Рубежу».

Робота над фільмом тривала рік. Виробництво стрічки профінансовано з державного бюджету, а це близько 3,5 мільйонів гривень.

Фото - Радіо Свобода/Галина Терещук