"Зради на позір немає. Стратегія України, судячи з усього, й надалі полягає у тому, аби акцентувати на безпекових та гуманітарних питаннях і всіляко уникати обговорення політичних питань напряму із бойовиками. Німеччина і Франція можливо й не проти, щоб ми таки почали діалог з ними, але - принаймні наразі - не тиснуть аж надто сильно. Питання у тому, чи не зміниться їхня позиція".

Про це на своїй сторінці у ФБ пише журналіст Сергій Стуканов, аналізуючи результати дев’ятигодинних переговорів політичних  радників лідерів країн "нормандської четвірки", які учора, 10 лютого, відбулись у Берліні. 

Подаємо текст від Сергія Стуканова: "Переглянув брифінги Єрмака і Козака за підсумками переговорів Норманді в Берліні. Якщо не дивилися, то ось ключові тези і (наприкінці) висновки:

Козак.

1. За словами Козака, безпекові питання взагалі не обговорювалися. Позиція Росії полягає у тому, що спершу має бути виконана політична частина, опісля чого безпекові, гуманітарні та економічні питання матимуть "технічний характер". Тут нічого нового.

2. Судячи зі слів Козака, він прагнув змусити Україну взяти на себе обов'язки розпочати (в рамка ТКГ) погодження з "представниками ОРДЛО" виконання політичної частини Мінських угод.

3. Схилити Україну до цього не вдалося. Єрмак відхилив ці вимоги, тому жодного документа за підсумками переговорів підписано не було. Більше того, за словами Козака, Єрмак навіть усно не задекларував готовність почати діалог з "представниками ОРДЛО".

4. Козак нібито побачив з боку Німеччини і Франції розуміння необхідності діалогу Києва та "представників ОРДЛО", але водночас не побачив їхньої готовності "натиснути на Київ" в цьому питанні.

5. Насамкінець Козак заявив, що нібито є "джентельменська, словесна" згода почати обговорення політичних питань під час найближчого засідання ТКГ.

6. Тристороння контактна група, за Козаком, це не про Україну, Росію та ОБСЄ, а про Україну і "представників ОРДЛО". Цей дискурс Росія обстоює переконливо й має чітке розуміння своїх завдань в Норманді - схилити Україну до прямих перемовин з бойовиками.

7. В цілому Козак виглядав стомленим і явно не був втішений результатом. За його словами, позиція України незмінна "останні 8 років".

Єрмак

1. Виглядав свіжішим і оптимістичнішим за Козака.

2. Був не такий багатослівний, як Козак, і водночас абсолютно неконкретний. Заявив, що всі сторони зацікавлені в просуванні перемовин, але домовитися не змогли, тому жодного документа не підписано.

3. Заявив, що сподівається на розблокування роботи ТКГ і вирішення гуманітарних питань, як-от відкриття КПВВ ("які вже рік готові з українського боку") та обмін полоненими (тобто все-таки ці питання порушувалися?).

4. Розпливчасто заявив, що під час найближчого засідання Тристоронньої контактної групи будуть обговорюватися "закони, передбачені Мінськими угодами". При цьому, не уточнив, які саме. Якщо зазирнути до "Комплексу заходів", то в ньому йдеться про амністію, вибори, статус ОРДЛО тощо. Проте в якому форматі і з ким планується таке обговорення, Єрмак не уточнив.

У сухому залишку

Зради на позір немає. Стратегія України, судячи з усього, й надалі полягає у тому, аби акцентувати на безпекових та гуманітарних питаннях і всіляко уникати обговорення політичних питань напряму із бойовиками. Німеччина і Франція можливо й не проти, щоб ми таки почали діалог з ними, але - принаймні наразі - не тиснуть аж надто сильно. Питання у тому, чи не зміниться їхня позиція.

Тепер треба дочекатися найближчого засідання ТКГ: там буде видно, чи не пообіцяв Єрмак раптом щось таке, про що не йшлося під час брифінгів.

Отже, час, що лишається до засідання ТКГ, українське суспільство має використати для того, аби іще раз про всяк випадок застерегти владу від кроків, які погіршать наше становище. Жодних прямих перемовин з бойовиками не повинно відбутися. Спершу - виведення російських військ, контроль над кордоном, а потім - все решта.

У цьому сенсі, звісно, недобре, що питання під час вчорашньої зустрічі, схоже, крутилося переважно довкола того, що "повинна зробити" Україна, а не Росія (яка нібито не має за Мінськими угодами жодних обов'язків). Тобто саме Росії вдалося нав'язати свій дискурс і поставити нас у становище, де ми маємо захищатися і відпиратися, а не агресор. Критично важливе завдання на майбутнє - обернути дискусію і скерувати її в іншому напрямку.