6 грудня цього року минає 81 рік з дня народження письменниці, публіцистки, шістдесятниці Ірини Калинець у дівоцтві Стасів.

"Еспресо. Захід" розповідає, про правозахисницю, яка була бранкою радянських концтаборів – шість років відбувала ув'язнення в таборах суворого режиму, ще три роки провела на засланні.

Народилася Ірина Стасів у 1940 році Львові, навчалась у рідному місті – на філологічномі факультеті Львівського університету імені Франка.

Після здобуття диплому викладала українську мову і літературу на підготовчому курсі Львівського Політехнічного Інституту. Публікувала вірші для дітей у періодичних виданнях.

Ірина Стасів та її чоловік Ігор Калинець були близькими друзями таких відомих дисидентів і політв"язнів, як Валентин Мороз, В'ячеслав Чорновіл, Василь Стус, Михайло Горинь, Стефанії Шабатури, Івана Геля.

Під час другої хвилі брежнєвських репресій, за виступи на оборону переслідуваних діячів культури 1970-их, звільнена з роботи. Згодом влаштувалася ткалею. Викладала мову та літературу в школі — на замінах.

12 січня 1972 року, після "сумного вертепу", була заарештована у Львові. Під час цієї хвилі репресій в Україні арештували майже сотню "шістдесятників", в тому числі Стуса, Чорновола, Сверстюка та інших.

Під час слідства на допити викликали учнів Ірини Калинець, та з сотні школярів покази проти неї дали лише кілька дітей. Та й ті засвідчили не надто важкі проступки: читала вірші, присвячені В'ячеславу Чорноволу, давала читати твори Валентина Мороза, говорила про незалежну Україну. Слідчі не змогли довести причетність Стасів-Калинець до групи Чорновола і участь у виданні нелегального журналу «Український вісник». 

У липні 1972 року суд розглянув справу про звинувачення Ірини Стасів-Калинець та Стефанії Шабатури за ст. 62 Кримінального кодексу УРСР ("антирадянська агітація і пропаганда") і засудив Калинець до 6 років ув'язнення в таборах суворого режиму та 3 років заслання. Через пів року такий же вирок дістав її чоловік, а їхня маленька донька Дзвенислава була розлучена з батьками на 9 років.

Під час ув'язнення брала участь в політичному житті зони: писала звернення в прокуратуру, генеральному секретареві ООН, в комітет прав людини ООН, оголошувала голодування, організовувала різноманітні політичні акції. 

Після відбування покарання – у 1981 році – повернулася до Львова. За відсутності прописки працювала секретарем-касиром у Львівському обласному будинку вчителя. Брала активну участь в національному русі 1980-их років: читання публічних лекцій про Василя Стуса, створення Клубу молодих учених (згодом –  Товариства Лева). 

У 1990 році Ірину Калинець обирають депутатом Верховної Ради України. Того ж року стає начальником Львівського обласного управління освіти, де займалася українізацією шкільної освіти (зокрема, було скасовано вивчення російської мови в початковій школі, скорочено кількість російських шкіл і класів, внесено відповідні зміни в навчальні програми).

Померла у 2012 році внаслідок важкої та тривалої недуги на 72-му році життя. Працювала до останніх годин життя, займаючись перекладом Біблії.

З 2013 Міжнародний освітній фонд імені Ярослава Мудрого присуджує Премію імені Ірини Калинець за активну участь у громадсько-політичному житті України, зокрема за видатні здобутки у розвитку українського суспільства, утвердженні історичної пам'яті українського народу, його національної свідомості та самобутності, розвитку української освіти, культури та літератури, утвердженні авторитету України у світі.

У 1998 році за громадську діяльність Ірину Калинець визнано "Героїнею світу" в Рочестері (США), у 2000 році – нагороджено орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня, а в 2005 році – ІІ ступеня. Її ім'я носить львівська школа №87 на Замарстинівській.