В своєму передноворічному вітанні президент України В. Зеленський акцентував увагу на необхідності об’єднання країни та її громадян. Це загалом добра думка. Бо роз’єднана країна не в змозі досягти перемог і навіть добитися поступального соціально-економічного розвитку. А українське суспільство зараз загрозливо поділене на групи впливу окремих політиків. А це великі небезпеки, на які колись вказував іспанський філософ Х. Ортега-і –Гасет якраз напередодні гострої політичної кризи в його державі.

Але чи навів В. Зеленський вагомі аргументи щодо необхідності єдності українського суспільства. Не зовсім. Вказав лише на окремі моменти, зокрема, про роль спортсменів. Це непогано. Але цього дуже-дуже мало.

Не можуть навести аргументів щодо єдності України і критики вітальної промови В. Зеленського з інших таборів. Зокрема, В. Портников справедлива вказав, що спільного українського паспорта для єдності країни мало. А що більше? Мовляв, сама країна, на його думку, – це підстава для єдності її громадян. Насправді, це зовсім непереконливо, бо в Україні живуть сотні тисяч осіб, які не вважають її батьківщиною і навіть не сприймають її суверенний статус. І за його міркуваннями також виходить, ніби Україна не має інших тривких територіально-політичних засад її єдності.

Але важливо, що в Україні такі об’єктивні підстави якраз і є. І прикро, що одні політики їх не можуть побачити, інші – не хочуть.

То що є об’єктивно об’єднує Україну?

1. Насамперед український народ як державоформуючий, його географія, адже саме етнічні українці становлять більшість на близько 95 відсотках території держави, вони визначили її назву й культурне обличчя. І зрештою держава Україна постала як реалізація права українського народу на політичне самовизначення. І якби етнічні українці були ментально й політично консолідованими (а це можна було зробити за 28 років), то кращих передумов політичної єдності українського суспільства годі знайти. Етногеографічно має всі підстави поєднувати Україну також і система неантагоністичних та загалом доброзичливих взаємин українців та інших етнічних груп в місцях їхнього компактного розселення.

2. Поєднує Україну також й історія, яка підтверджує, що попри перебування в складі різних держав й суттєві історично-географічні особливості, практично всі історичні регіони України протягом останніх століть були втягнуті в єдиний український державотворчий процес та пов’язані, хоча різною мірою, з історичним ядром країни.

3. Це і тривалий досвід співжиття всіє людності України, спільні соціально-економічні прагнення, які визначили подібні інтереси, проблеми і формують, за словами В. Липинського, «інстинкт спільної землі, інстинкт територіальний», який висловлюючись сучасною мовою мав би формувати загальноукраїнську ідентичність, а відтак і почуття єдиної батьківщини. Але це відбувається дуже повільно через різні деструктивні зовнішні і внутрішні впливи.

На жаль, такі об’єктивні підстави цілісності України не лише не були і не є актуалізовані в інформаційній політиці незалежної України. Навпаки, в кон’юнктурних інтересах, насамперед задля збереження владних повноважень та економічних переваг, і центральна влада, і окремі політичні лідери постійно провокували регіональне протистояння. А тому й важко йдуть процеси регіонально-політичного зближення.