5 серпня Провідне коло ОУН «Держава» провело у відділі україніки ЛОУНБ круглий стіл на тему «Проблеми української «Руїни»: «Самі себе звоювали».

Вступне слово виголосив представник ОУН «Держава» Євген Салевич. Він висловив світоглядні думки про образ українського ворога України і потребу всебічно змалювати цей образ, аби боронити сьогодення і виборювати гідне прийдешнє для нації. Україна наразі тотально програє іншим народам на своїй території і в грі із «своїми арбітрами». І ті, що впускають троянського коня з метою нищення української нації повинні бути зупинені.

Головне слово на круглому столі мав відомий дослідник давньої української літератури, поет і перекладач, директор «Інституту Слова» Павло Салевич. Він повідомив, що назву доповіді «Самі себе звоювали» взяв із пісні І.Мазепи «Всі покою щиро прагнуть», написаної приблизно у 1698 р. Пісня «являє собою документальне зображення становища України кінця XVII століття» (О.Оглоблин), України зруйнованої і захопленої турками, поляками і москалями.

Рядок же «Самі себе звоювали» заховує відповідь на конкретну українську національну проблему кінця XVII століття», та суть його із контексту пісні «Всі покою щиро прагнуть», – продовжував доповідач, – не є достатньо задовільною і достатньо влучною.

Розмислюючи над названим рядком, П.Салевич прийшов до думки, що сей рядок настільки характерний, що має ширші виміри, його можна пояснити поза текстом пісні Мазепи і становищем України у кінці XVII століття. Сей рядок може також бути ключем для розуміння інших аналогічних національних проблем великої багатотисячолітньої української історії.

Шукаючи пояснення для вказаного рядка, П.Салевич зупинився на образі післяволодимирської України-Руси (України початку ХІ ст.) із статті визначного українського славіста Юрія Венеліна «Споръ между южанами и сиверянами на счетъ их россизма». У згаданій статті славіст відтворив Україну ХІ ст. в образі «розбитого і лежачого велетня», якого перед «роздесятеринням» (розділом між родичами) не могли проковтнути «Єгипет, Південь, Схід і Захід» і лише після «роздесятериння» України-велетня в ХІ ст., було відкрито шлях на нього (на напівтрупа) трьом нашестям (татарам зі сходу, туркам із татарами з півдня і германцям із заходу), які «вели раті не з силами сього велетня, а з судомними рухами його членів» (його окремих частин). Українську національну проблему післяволодимирського часу аналогічну із мазепинським часом, означеним рядком «Самі себе звоювали», Юрій Венелін пояснив появою непотизму – наданням родичам посад не за достойність і заслуги, а за свояцтво. Таке пояснення не проливає ані найменшого світла на аналогічну національну проблему мазепинської України, – зробив висновок П.Салевич.

Адекватне ж пояснення доповідач знайшов у власному зацікавленні геральдикою і дослідженні давньоукраїнського родового герба Салева (Х ст.), що походить із балтійських русів, із землі і князівства під назвою Салевія у Прусії. Салевія займала усю територію низовини річки Німан до р. Святої. Для пояснення рядка «Самі себе звоювали» у контексті згаданого герба П.Салевич зупинився на двох представниках українського родового герба Салева (Станіслава Лідихівського (близько 1666–1725) – Тарногродського маршалка і волинського воєводи, якого посол Петра І князь і дипломат Григорій Долгорукий характеризував «мудрим і хитрим чоловіком, якого в цілій Польщі не бачив» та українського гетьмана Івана Самойловича (?–1690). Обидва представники аристократичного українського роду Салева стояли на ворожих позиціях – перший боровся за Польщу, другий – за Україну.

Є й конкретна інформація про ворожі наміри Станіслава Лідихівського стосовно України: у 1707 році Станіслав Лідихівський брав участь у львівській раді, яка надала йому повноваження відібрати Правобережну Україну з рук наступника Івана Самойловича гетьмана Івана Мазепи.

На завершення доповідач наголосив, що представники роду Салева не поодинокі у руйнуванні України, до цього причетні також представники інших численних аристократичних українських родів, які боролися за зміцнення сусідніх держав та руйнували Україну. Результатом таких дій у кінці XVII ст. стало те, що українці «Самі себе звоювали».