Живемо в часи гібридних війн, гібридної політики та цинічних інформаційних маніпуляцій. Розібратися в таких умовах в сутності подій вкрай складно. Це особливо стосується розгортання подій в сучасній Білорусі, які треба розглядати не лише у внутрішньо білоруському контексті, але і з урахуванням міжнародно-політичних чинників.

Йдеться насамперед про масові протести, які почали відбуватися в цій державі після президентських виборів, і їх відносно жорстке придушення. В таких умовах громадська думка відразу стає на бік протестувальників і визнає, що правда на їхньому боці. А тут ще відомими є ті факти, що політичний режим президента Лукашенка є авторитарним і таким, що достатньо набрид за 26 років незмінного керівництва.

Про це пише на своїй сторінці у Фейсбуці Мирослав Дністрянський.

Але чи дійсно це є стихійні протести, спричинені невдоволенням від підрахунку результатів виборів? Однозначно, ні. Це добре підготовлені й продумані акції, а їхня послідовність і наростання свідчить про те, що їх проведення під силу лише потужним політичним центрам. Чи є такі в Білорусі? Нема, і звідки вони могли взятися?

То хто ж стоїть за спробою зміни влади в Білорусі? А ті, кому це найбільш вигідно. А це насамперед – путінському режиму. Хтось скаже, що Лукашенко завжди був лояльним до Кремля. Тривалий час, так. Але коли минулого та й цього року йому поставили вимогу так інтегрувати в союзну державу, щоб вже було все єдине (і грошова одиниця, і банк, і парламент, і армія, т. д.), то він категорично сказав, що не допустить ліквідації білоруської державності. Його пробували шантажувати економічно, мовляв, не дамо нафти і газу. Він сказав, що купуватиме в інших держав. Це був ще один виклик, бо ніс економічні загрози Росії. Почалися жорсткі взаємні образи, у тому числі з боку Лукашенка на адресу російського керівництва. Цього в Кремлі йому вже не могли простити, і винесли політичний «смертний вирок», який і вирішили реалізувати під час президентських виборів.

Тому той факт, що протести в Білорусі організовані і координуються з боку Кремля, вже є помітний всім тверезомислячим людям. Зрештою, достатньо переглянути російські інформаційні канали (той же рамблер), щоб в цьому пересвідчитися. Тут також треба розуміти, що російської агентури в Білорусі ще більше, ніж в Україні. Тому коли силовики жорстко придушують протести, то їхні керівники також ймовірно виконують прямі вказівки з Москви. Як і керівники багатьох підприємств. Про це можна догадатися з тих же російських інформаційних каналів. Достатньо їх побіжно переглянути, і можна зрозуміти, на кого вони працюють. Тобто повним ходом реалізуються путінські плани щодо анексії Білорусі

А як же світ? Йому також складно розібратися. Бо проти Лукашенка працюють впливові міжнародні фінансові спекулянти, є невдоволення його антизахідною риторикою й антидемократичними діями. Тому багато поверхових заяв з осудом дій президента Білорусі. Але вже звучать і розумні думки. Зокрема, деякі польські політики вимагають запровадження санкцій проти Росії за втручання в білоруські справи. Тому сподіваюся, що Захід не зробить трагічної геополітичної помилки і не підіграє Путіну.

А якою є українська реакція. З боку керівництва – достатньо стримана. А ось серед політиків, громадських діячів, аналітиків багато «корисних ідіотів» для путінського режиму, які навіть приблизно не усвідомлюють. яким величезним геополітичним лихом може обернутися анексія Росією Білорусі, адже наша держава вже буде оточена російською територією з півдня, сходу, і півночі. І з південного заходу – бо є Придністров’я.

Мирослав Дністрянський