На сьогодні практично всім державницьким силам зрозуміло, що нав’язування Україні федеративного устрою – це підступний проект кремля щодо розчленування України, позбавлення її української культурної ідентичності, а за певних умов - і ліквідації єдиної державності. Бо суб’єкти федерації – це не адміністративні одиниці, а політичні автономії. І створити такі автономії зі своїми парламентами, урядами – це позначити лінії розколу українського суспільства та держави.

З огляду на відверто деструктивний характер спроб федералізації України політичні прихильники такого проекту вже практично не ведуть відкритої агітації. Але час від часу з’являються ідеї, реалізація яких прямо чи опосередковано може підштовхнути до порушення унітарного статусу нашої держави. Серед них варто виділити: 1) надання статусу автономії непідконтрольним районам Донецької та Луганської областей; 3) пропозиції укрупнення адміністративних одиниць вищого рівня через об’єднання областей разом зі збільшенням їхніх повноважень в процесі так званої децентралізації; 1) створення двопалатного парламенту.

Найнебезпечнішим в цьому переліку є ймовірність перетворення під тиском кремля так званих ЛНР-ДНР в особливі автономні утворення, з закріпленням їхнього статусу в Конституції України. Це фактично буде означати легалізацію сепаратистських утворень, які навіть не допустять того, щоб туди зайшла українська влада в повному розумінні. Але найгіршим є те, що це створить небезпечний політико-правовий прецедент, подасть сигнал іншим проросійським силам до створення інших автономій (з посиланнями: мовляв, чому їм можна, а нам ні?). І тоді політичні аферисти скажуть: «Давай автономізацію усієї України».

Хибними також є плани теперішнього уряду щодо об’єднання областей і створення кількох укрупнених великих регіонів (7-8) з наданням їм в процесі децентралізації більших економічних повноважень. Тут слід врахувати, що об’єднання кількох областей призведе до створення надвеликих адміністративних одиниць, відповідних розмірам середніх європейських країн, що зовсім не характерно для унітарних держав. А великі розміри та великі права в соціально-економічній сфері (така логіка політико-географічних процесів) підштовхуватимуть до постійного підвищення політичних повноважень, статусу., а це вже загроза переходу до федералізації. Величезні відстані від периферійних районів до пропонованих центрів (іноді понад 300 км) при недостатньому транспортному забезпеченні ускладнюють процес адміністративних відносин центру та периферії, оскільки для одержання елементарних адміністративних послуг довелося б затрачати декілька діб. А це також закладає передумови відцентрових рухів. Пропозиції об’єднання областей закономірно викличуть велике невдоволення в таких регіональних центрах, як Ужгород, Чернівці, зумовлюючи й різні політичні збурення.

Так само підштовхнути ідеї федералізації України може й ідея створення двопалатного парламенту. Чому? Бо двопалатний парламент, одна з палат якого формується шляхом представництва регіонів, властивий насамперед федеративним державам. Що ж до України, то в нашій країні нема ні об’єктивних передумов, ні потреб в двопалатному парламенті. Але найгірше, що в умовах ще недостатньо консолідованої держави, якою є Україна, створення палати, яка представлятиме регіони, може не лише поглибити регіональні суперечності, але й спровокувати різні вимоги до підвищення статусу регіонів або, в найгіршому випадку, спричинити різні територіальні антагонізми.

Отже, заперечуючи федералізацію як геополітичну технологію руйнування України, важливо уважно відстежувати наслідки державно-політичних рішень, щоб не спровокувати негативні процеси.

Мирослав Дністрянський, доктор географічних наук, професор кафедри географії України Львівського університету ім. І. Франка

Фото - радіо "Свобода"