Пристрасть еліт до розкішного життя - це і є джерело корупції. Це також лакмусовий папірець для нашого верхнього поверху влади - щодо їх готовності вводити в практику антикорупційні суди.

Про це у ФБ пише директор Інституту розвитку економіки України Олександр Гончаров:

"Скільки ж у нас «нагорі» з'явилося красномовних молодих політиків, які борються з бідністю пересічних українців! На жаль, нема ефективних!

А в чому основна причина наших бід і проблем? У тому, що завжди були і досі залишаються главами облдержадміністрацій ті політики, яких «посадили» на посади саме Президенти України. І з цими губернаторами в регіони завжди заїжджали і заїжджають лише свої політичні та бізнесові групи, об'єднані спільними особистими економічними інтересами.

В результаті регіони і столиця незмінно отримували і тепер отримали нові клани, відповідно, рівень корупції як внизу, так і «нагорі» тільки зростає.    

Особисто мені неодноразово доводилося мати справу з регіональними топ-чиновниками, їм, відверто кажучи, немає ніякого сенсу працювати чесно і турбуватися про своє професійне зростання. Навіть якщо вони будуть працювати ефективно і чесно, то все одно за чужого клану ніколи не піднімуться по кар'єрних сходинках. Адже для глави клану головне - це особиста відданість, а не результативність, і тим більше не чесність в роботі з людьми.

І хай що нині у Києві з найвищих трибун говорять керманічі, але поки що мотивації до чесної та ефективної роботу у топ-чиновників немає ніякої. Тому і розмірковують в регіонах багато топ-чиновники приблизно так. Мовляв, отримати б свій маленький шматочок від «пирога» (все одно працею праведною не нажити палат кам'яних), урвати б що-небудь тут, швиденько і потихеньку, а потім звідси треба звалити.

Якщо ж не вийде вчасно піти, то їх «підуть» чергові клани.

Відверто кажучи, це стосується не тільки регіонів, але і цілих галузей української економіки. Так і живемо, економічна модель і система держуправління породжують саме таку реальність. Роками влада вибудовувала у нас не тільки політичну, а й економічну вертикаль. Ось і на прикладі Верховної Ради ми чітко побачили, як державна система ламає ідеалістів майданів.

Тим більше, що хабарництво набуло в Україні просто гігантських масштабів. Адже це не десь хтось у нас чесно жити не хоче..., це вже давно для наших зарубіжних партнерів і інвесторів стало макроекономічною характеристикою української економіки. Значить, вистачить за нашими корупціонерами бігати з пряниками, їм потрібен жорсткий батіг. Нехай поки не системна, але хоча б вибіркова боротьба з корупцією повинна привести до «посадок» знахабнілих топ-чиновників.

При цьому наш освічений правлячий клас нарешті повинен зрозуміти, що так далі жити в корумпованій країні неможливо, бо далі - крах. І він настане, якщо зберігати все так, як є. Тому до влади вже сьогодні треба приводити еліту, яка не тільки не буде ставити перед собою за мету незаконне збагачення, а й законне збагачення для неї не буде метою. Для цього є передумови. Є для нас гідні приклади і серед інших європейських країн, де давно криміналізували невідповідність між доходами і витратами чиновників.

Наприклад, в Швеції, Норвегії, Данії хоча і не розстрілюють і не відрубують руки хабарникам, однак, корупція в рази менша, ніж у більшості інших країн. Чому? Інша культура? Думаю, що, перш за все, базовою є саме система змін цінностей у суспільстві. Саме на цьому треба починати будувати боротьбу з корупцією і в Україні.

У зв'язку з цим хотів би нагадати давнє-предавнє повчання про те, що пристрасть еліт до розкішного життя - це і є джерело корупції. Це також лакмусовий папірець для нашого верхнього поверху влади - щодо їх готовності вводити в практику антикорупційні суди. До речі, з цього в Сінгапурі починав перший прем'єр-міністр країни Лі Куан Ю".