Українське радіо опублікувало текст XXI Всеукраїнського радіодиктанту національної єдності-2021, який написав і прочитав письменник Юрій Андрухович.

Слідом за пам’яттю 

Парк! Як добре, що він у нас був. І не просто був, а буяв, дихав, заманював – такий величезний, розкинутий на незліченних гектарах, невимірний. Кожен із нас, молодших і старших, приходив до нього трохи не з побожним онімінням і завжди відкривав щось таке, що хоча б на пів життя залишиться спомином. Наш парк перевершував будь-який інший, він був чудесним лісом. Він існував поза часом і в позачасі тривав.    

Покинутий десь на галявині псевдокитайський павільйон, застиглий танок гіпсових німф довкола рясно порослого асфоделями пагорба, заґратований і напівзавалений каменями лаз у розбійничу печеру… Я міг би тягнути й далі цей перелік моїх тодішніх дивовиж. І всі вони трапилися протягом одного-єдиного літа! Бо кожне моє, як і моїх ровесників, літо минало – ні, пролітало, проносилося! – в парку, в його іноді аж до грудей високій траві.

Хоч найважливіша була осінь. Ви її любите? Якщо ви незлюбили осінь, то вам у дитинстві не пощастило з парком. Таким, як мій, що спершу заливав усього себе червоною й жовтою барвами в цілковитій невичерпності їхніх напівтонів, а відтак поступово скидав ту червінь і жовтину, до решти, дощенту оголюючись на зиму. Тоді-то й наставала пора особливої чуйності: млистими передсвітанковими годинами до парку  починали заходити невеликі групи мисливців.