Те, що вибори, призначені достроково й одразу ж після несподіваних абсолютно для всіх учасників української політичної шахівниці результатів президентських перегонів, будуть брудними, мало хто сумнівався. Але що настільки безпринципними, як останніми днями – розуміли лише ті, хто давно затямив: у політиці не буває нічого вічного, окрім інтересів її учасників. А усе решта – програми і декларовані принципи, соратники і союзники, друзі й вороги – лише тимчасові атрибути на вимогу.

Найсвіжіший приклад – передвиборчі маневри двох наразі аутсайдерів парламентських виборів – Віталія Кличка та Міхеїла Саакашвілі. Звісно, вони – не єдині такі: чимало навіть парламентських партій нині сушать голови, як зберегти бодай кілька кріселець у Раді. Просто ситуація, що склалася між ними, показова тим, що буквально за кілька днів сконцентрувала у собі більшість методів, до яких вдаються лідери партій, чиї рейтинги надто далекі від суворо-безпристрасного виборчого бар’єра у 5%.

Пригадайте-но, як здивували український політикум перші заяви М. Саакашвілі після його повернення в Україну: і жодних політичних амбіцій у нього вже нема, і на вибори наразі не йде, і навіть мстити своїм недавнім переслідувачам не буде. Мовляв, просто радий, що повернувся в країну, яка через переслідування у рідній Грузії стала новою батьківщиною…

Цікаво, що увечері ж 29 травня, дня повернення Саакашвілі, ЗМІ саме повідомляли, що Кличковому «Удару» вдалося домовитися про спільний похід на вибори із тоді ще не перейменованою «Солідарністю» Порошенка.  Ще раніше циркулювали чутки про те, що «Удар» може очолити рідний брат Віталія Володимир.  Чи що мер Києва веде перемовини про взаємні підтримку та непоборювання  із партіями Вакарчука та Смєшка…

Важко сказати: чи то ці заяви були передумовою повернення Саакашвілі громадянства, чи то йому «чого було», але отієї тихої радості темпераментному грузину вистачило не надовго. Вже у понеділок, 3 жовтня, зібравши попередньо представників Руху Нових Сил зі всіх регіонів, вирішує: «Ми повинні підтримати президента Зеленського і з іншого боку повинні допомогти багатьом порядним людям прийти до влади».

На цьому тлі оприлюднене наступного ж дня Міським головою Києва Віталієм Кличком відеозвернення стало справжньою несподіванкою. "Я залишаюсь лідером партії "Удар", а Міхеілу Саакашвілі пропоную стати головою партії. Я переконаний, такий наш союз зможе подвоїти наші зусилля заради перетворень у країні і разом ми маємо план змін, ми маємо людей, які здатні їх втілити". Тоді ж Кличко запевнив: сам особисто до Ради не піде і залишиться головою Києва: “У мене ще багато зобов’язань перед киянами, які я повинен реалізувати. Я залишаюся мером столиці, щоб вони стали реальністю”.

Така двоєдина позиція В.Кличка цілком зрозуміла: ризикувати посадою, яка його більш ніж влаштовує (і задля якої він свого часу пожертвував власним рейтингом, «подарувавши» його П.Порошенку), йдучи, не маючи відповідного досвіду, на парламентські вибори із партією, яка, за даними різних соціологічних досліджень, має рівень підтримки в Україні на рівні – 0,2 - 04% (що, враховуючи відсотки похибки, практично мало чим відрізняється від «повного нуля») –  розвага хіба для політичного камікадзе. З іншого боку, шкода й втрачати партію, в яку було свого часу немало вкладено. Краще здати свій «Удар» так би мовити в оренду надійному партієвинаймачу – такому, що має величезний досвід, але з певних «технічних причин», влаштованих попередньою владою, позбавлений власної партії. І тут кандидатура Саакашвілі, що саме так вдало підібрав час для повернення – мабуть, оптимальна.   

З іншого боку, й сам Саакашвілі шукає можливості заскочити на підніжку останнього вагона виборчого потяга, що вже вирушив у дорогу. А далі б усе було як у мультику про Карлсона: «Свєршилось чудо: друг спас друга!»… Єдине ж, що заважає цьому сценарію, це згадувані вище «неписані зобов’язання», під які Саакашвілі так швидко повернули громадянство: обіцяв же – без політичних амбіцій….

Власне під це й розіграли на двох невеличкий спектакль: спершу Кличко «несподівано» робить пропозицію, від якої важко відмовитися, потім Саакашвілі вдає цнотливу наречену, відповідаючи не особисто, а теж через відео звернення – гості мають впевнитися, що майбутня молода не віддалася за першого зустрічного. Міхеїл, на відміну від не надто вправного у розмовному жанрі Доктора Молота, настільки переконливо впорався із цією роллю, що всюдисущі коментатори й політологи другого ешелону навіть почали хвилюватися: а чи не образить така «принциповість» Міхо його друга-мера.

"Мені знадобиться консультація з вами і ваша допомога, - звернувся він до своїх численних симпатиків у соцмережі, і, за всіма традиціями українського сватання, трішки поколупав попіл у печі. Не забувши, втім, визнати, що Кличко – "давній друг, дуже достойна людина, з усіх мерів Києва найкращий".

"Але тут ситуація така: якщо іти в "Удар", то і партію "Удар" треба змінювати фундаментально. Бо там багато людей, які були з Порошенком до кінця. То якщо іти разом, то треба позбуватися всіх цих людей. По-друге, там є люди, пов’язані з корупцією. Треба позбуватися їх і добиватися, щоб вони всі попали у в’язницю", - сказав Саакашвілі.  

А відтак, відчувши, що вже достатньо «піддав жару», аби не бути звинуваченим у колаборантстві зі своїм недавнім заклятим другом-ворогом,з одного боку, і надто поспішній згоді – з іншого,  врешті запевнив, що на таких умовах пропозиція Кличка "виглядає, як хороший варіант".

А щоби Віталій не надто довго й сильно ображався, нагадав, що той у нього – далеко не єдиний варіант, і що, зокрема, президенту Зеленському теж треба «помагати, у тому числі в парламенті і кадрами, щоб ми не просто спостерігали, а були в процесі».

А відтак, знову звертаючись до публіки, підсумував "Щоб це не вирішувалося у кулуарах, давайте ви мені скажіть, як буде краще. Я послухаю всі ваші аргументи і дуже швидко разом з вами прийму рішення". І, певна річ, щоб там не кричали-писали п’яні гості, далі за сценарієм неодмінно знайдеться хтось, хто вигукне «Гіііііі-рко!»

Юрій НИКОРАК.