• Головна
  • Новини
  • «Між сепарами і нами було 600 метрів поля» - спогади добровольця

14.03.2020, 22:59

«Між сепарами і нами було 600 метрів поля» - спогади добровольця

Добровольці – ті, кому ніколи не було байдуже. Про них точно можна сказати, що їм Україна дорожча за життя. Вони самі приходили до військових частин, військкоматів, добровольчих батальйонів. Вони хотіли лиш одного – взяти зброю до рук та захищати свою країну. Часто, ціною власного життя.

Таких історій навіть не сотні, а тисячі. Тисячі українських чоловіків і жінок у 2014 році встали на захист України. Вони їхали на схід не лише для того, щоб не пустити ворога далі, а й щоб відвоювати своє. Ця історія про одного з них.

Прапорщик Іван Фріштак з Львівщини. Це зараз він служить у 2 Галицькій бригаді Нацгвардії України, але тоді, у 2014 році, він таксував у містечку Городок. Зі сходу почали привозити молодих хлопців, яких ховали їх матері, друзі, кохані.

«Якщо маєте бажання – ідіть у «Добробат»

Спершу я прийшов ось у цю військову частину, але по роках вже не підходив. Колишній начальник відділу кадрів сказав, що якщо я маю бажання, то є такий добровольчий батальйон «Добробат», який формувався якраз. Він дав мені номер телефону командира батальйону. Я йому зателефонував, щоправда дещо переплутав. Я думав, що вони на вулиці Чорновола у Львові, а вони на Чорновола у Івано-Франківську. В той самий день, у п’ятницю, мені не пощастило туди потрапити, а в понеділок о 6 ранку виїхав у Добробат. Поспілкувались із Сергієм Шуляком, сказали мені прибути у найближчий час. І все, у четвер, з речами я вже був на місці.

«Я тут таксую, а молоді гинуть»

Я завжди мріяв повернутись назад, до армії. Було у мене якесь таке внутрішнє бажання. У 1996-98 роках служив у консульському підрозділі, тут у Львові. На початку 2014 року почали привозити хлопців. І це були зовсім молоді, 21, 22, 23 роки. А у мене донька. Я собі сидів і думав, я тут таксую, а за кого ж моя дитина заміж піде, якщо всі молоді гинуть. Вирішив, хоч чиєсь місце займу, на одного менше молодого буде.

«Між сепарами і нами – 600 метрів поля»

Півтора місяці ми проходили підготовку, стріляли, вчились, згадували набуті навички. Наша перша ротація була у Кримське. 2015 рік ми зустріли у Франківську, і в перших числах поїхали на схід. Між сепарами і нами було 600 метрів поля.

«Через кілька днів ротації був перший обстріл»

Теорія і практика – це дві різні речі. Так, нас навчали, готували, але приїхали ми у дуже гаряче місце і стріляли тут постійно. Через кілька днів після приїзду потрапили під перший обстріл. На нас напала диверсійно група. Нам спалили тоді автомобіль, який був подарований Богданом Бенюком, зачепили вантажний автомобіль. Ми відбили цей напад, щоправда у мобілізованих було три 3 трьохсотих. Потім ми вже знайшли пістолет з глушником. Ми здогадались, що це були професійні російські військові.

«Коли прокидались і була тиша – брав страх»

У Кримському ми постійно жили в бліндажах. Ми настільки звикли до обстрілів з міномету, що коли прокидались і була тиша - тоді страх брав. Коли були вибухи – значить все стандартно, ми тут, а вони там. Тиша напружувала. В бліндажах фактично не було обзору, постійно під землею. Обстріли були цілими днями, ГРАДи крили. Коли брали Дебальцево, настільки все освітлювалось, що можна було голку в полі знайти.
«Вижили, доїхали»

Ми їздили багато, я ж був водієм БТРа. Одного разу попали в нас, їхали на базу, але відірвало колесу. БеТеР мій весь чорний був, загорілись. Але вижили, доїхали.

«Знали чому прийшли»

Я скучаю за тим часом. Не тому що війна, а тому що люди були такі. Якщо командир щось говорив зробити, не стояло питання, хто ж піде робити. Ми всі виконували все разом. Там були люди, які знали чому вони прийшли.

«Володя прийде і вам заводи поставить»

З місцевими майже не пересікались. Був один такий випадок, як зустріли одного чоловіка. Ми йому розповідали, як живемо, що доброго є на заході України, про традиції говорили. А він так помахав головою і каже «Нічого, Володя прийде, і вам заводи поставить». То ж він Путіна мав на увазі. Боляче було таке чути.

«Найкращий вибір мого життя»

Чесно скажу, що  там, у Добробаті, це були самі найкращі моменти мого життя. Там були люди з цілої України, зі всіх куточків: і Луганськ, і Суми, і Черкаси, і Полтава, і Київ. Настільки там була дружня атмосфера. Хороші були часи. Звісно, у війні нічого доброго не було. Але разом ми були силою.
Після усіх гарячих подій Іван вирішив лишитись у війську, бути поруч з такими, які він сам, з тими, кому не все-одно. 4 роки відслужив у місті Ужгороді, в 3 батальйоні бригади, а зараз перевівся до Львова. Тут і місця рідні, і до мами ближче.

Аліна Новікова, військова частина 3002, Національна гвардії України

  • ,
  • Обговорення

    Завантаження плагіну facebook...

    ТОП

    ФОТО

    Відео

    У Повітряних силах пояснили, чому "шахеди" долітають аж до Львова

    Коментар

    Блоги

    Мирослав Дністрянський

    СИСТЕМА ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ Й МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ Й СУПЕРЕЧНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ

    Михайло Цимбалюк

    Бюрократи, що прикриваються євроінтеграцією

    Василь Чорний

    Псевдосоціологія від проросійських ресурсів: розбір і спростування фейку

    Підпишіться на WestNews.info у Facebook: