Товтри (або ж Медобори) — це гірський кряж, що тягнеться на добрих дві сотні кілометрів. Починаються вони біля селища Підкамінь на Львівщині, далі проходять Тернопільщиною в напрямку Скалата, потім через Сатанів та Чемерівці, і біля Кам’янця-Подільського виходять до Дністра.

Товтрський гірський кряж продовжується і за цією поважною річкою, але тут уже йдуть Прут-Дністровські Товтри. Надзбручанська частина Товтр знаменита як останній острівець язичництва, що проіснував чи не до середини ХІІІ століття (існують версії, що навіть до початку XIV cтоліття). Тут і досі збереглися вали священих городищ, і саме звідси походить знаменитий Збручанський ідол чотириликого Світовида, пишуть texty.org.

Святе місце пустим не буває, тому пізніше тут оселилися вже християнські відлюдники, як це сталося, наприклад, із печерним святилищем біля городища Звенигород, що неподалік села Кринцилів. Всі вони досить відомі й популярні серед туристів.

Зазвичай комплекс святилищ надзбручанської «Республіки волхвів» пов'язують із вузькою смужкою, що тягнеться на півтора десятки кілометрів уздовж цієї знаменитої річки. Це священі городища Звенигород, Ґовда та Богіт (на останньому, як вважається, колись і стояв знаменитий Світовид) на правому березі Збруча та Іванковецьке городище — на лівому. Є багато підстав вважати, що до сакрального ядра колишньої язичницької вольниці входила й частина кряжу, що тягнеться від села Закупне Чемеровецького району Хмельницької області і принаймні до села Демківці (це десь близько 4—5 км). Центром тут, найшвидше, було городище на горі Замчище, що біля Закупного. Але сьогодні про це можна лише робити припущення — майже вся ця гора, разом із городищем, знищена кар’єром. Проте на сакральність цих місць яскраво вказує назва сусідньої із Замчищем гори Баба.

Вид на долину річки Жванчик зі схилів Баби

Таку назву вона отримала завдяки ідолу-«бабі», що колись стояв на її верхівці. Останній, однак, десь дівся перед Другою світовою війною. Та позаминулого року автор там знайшов абсолютно невідомий історикам дольмен, тобто, древню погребальну або культову споруду, — об'єкт для України досить рідкісний. Місцеві пацани використовують його як халабуду.

Дольмен на горі Баба. Якщо придивитися до каменя в центрі фото, можна побачити, що це рукотворна споруда — він стоїть на інших каменях.

Ще один дольмен можна побачити на сусідній із Бабою горі Високі Камені. Він цікавий тим, що в день зимового сонцестояння сонце сідає просто посеред утвореного брилою проходу.

У день зимового сонцестояння сонце сідає за «воротами» між світом живих і мертвих. Візуально це виглядає, як під аркою цього дольмену

Нагадаємо, що дольмени зводился на часовому проміжку від мідно-кам'яної до доби ранньої бронзи. Найбільш знаменитим серед дольменів є славетний Стоунхендж.

Високі камені. Стрілками показано, де знаходяться дольмен та печера, про яку буде сказано далі

Правда, Високі Камені приваблюють туристів не стільки дольменом, скільки неймовірною мальовничістю.

Про сакралізацію цих гір свідчить і місцевий феномен шанування «слідочків» — слідів Божої Матері, які вона тут буцімто залишила, мандруючи до Почаєва. Зокрема, «слідочок» є біля села Іванківці та на Гусиковій горі біля Сатанова. На 2-кілометровому відрізку між селами Закупне та Івахнівці таких «слідочків» аж три! Звісно, знайти слідочкоподібне вивітрювання на товтрських скелях — не проблема, але факт показовий тим, що сакралізація цих гір пройшла крізь тисячоліття та збереглася й досі.

Як поталанило з'ясувати, найцікавіше розташоване трохи далі, за якісь пару кілометрів.

Десь за 3 км на схід від Високих Каменів, на самому краєчку Івахновецького лісу ховається чималий скельний гребінь (49°04'28.9"N 26°23'39.9"E), що увінчує безіменну товтрину. Ховається нівроку так, бо навіть запеклі туристи, які досить часто навідуються до розташованої навпроти Демковецької Селі, її не помічають, хоча підходять чи не упритул. А дарма! Як поталанило з’ясувати автору, це чи не одне з найцікавіших, наймальовничіших та найтаємничіших місць в усіх Товтрах! При цьому, що дуже дивно, навіть всезнаючий Інтернет тут зніяковіло «розводить руками».

За якусь сотню метрів від зупинки в лісі ховається справжнє диво.

Знайти цей, без усякого перебільшення, унікальний об’єкт вдалося завдяки інформації, отриманій від колеги — місцевої уродженки Галини Мороз, яка працює журналістом в медіа-центрі «Нове життя» (Чемерівці).

Самі по собі «заховані скелі» досить звичайні: вкритих мохом та затягнутим плющем вапнякових гребенів у заліснених Товтрах — хоч греблю гати. Унікальність цього місця в тому, що тут розміщений дуже цікавий сакральний комплекс, що складається з напіврукотворної печери та дуже своєрідної скельної каплички.

Скелястий гребінь із печерою в найвищій точці

Єдину в Інтернеті згадку про цю печеру знаходимо лише в праці Юхима Сіцінського «Исторические сведения о приходах и церквах Подольской епархии. Каменецкий уезд» (Кам’янець-Подільський, 1895). Процитуємо все, що про неї сказано: «В Демковецькому лісі (наразі його офіційна назва «Івахнівецький ліс» — Авт.) розташована велика печера, яка, за переказами селян, слугувала місцем сховку місцевих жителів при набігах татар».

Вхід у печеру

Насправді ця печера не така вже й велика — десь 4,5 метри завдовжки та близько 2 метрів у найширшій частині. Але як криївка — дійсно дуже непогана. Вона розміщена на самій верхівці чималої скелі, й просто так дістатися до входу проблематично. Невеличкий татарський загін навряд чи став би ризикувати, зважаючи на небезпеку підставитися під влучні постріли.

Печера зсередини

У 2002 році печеру та скелі обстежили археологи Павло Нечитайло та Володимир Галкін. Науковці зробили їхні обміри та опис. Розкопок, однак, не проводилося. Враховуючи, що підйомного матеріалу тоді не знайшли (у лісових масивах це проблематично), якось впевнено датувати об’єкт вони не змогли. Свідчень сакрального призначення печери (графіті, зображень хрестів тощо) з цілком об’єктивних причин теж не виявили.

Скоро стемніє, пора завершувати дослідження

Автор без щонайменшого успіху теж із превеликим ентузіазмом шукав ті графіті. Ретельно шукав, підсвічуючи під різним кутом ліхтариком, аби проявилися найменші подряпини. Але — катма. На одній зі стін ніби щось таке схоже блимнуло, але після детального огляду було вирішено, що привиділося…

Давні графіті під вапняковою шкіркою та сучасне у вигляді «сердечка»

Графіті вдалося знайти випадково — лише завдяки зробленій зі спалахом світлині всієї печери (спалах досить доречно бив під гострим кутом). При виведенні збільшеного зображення на монітор на західній стіні вдалося виявити сліди графіті та ще якогось, обведеного рамочкою, чи то напису, чи то зображення. На жаль, написи вкрито товстою шкіркою вапнякового напливу, і без розчистки розшифрувати їх не вийде. Поки впевнено можна говорити лише, що тут використана церковнослов’янська мова.

У печері

На початку «нульових» цифрові фотоапарати були розкішшю, та й «матриці» у них ще були дуже слабкими. Відповідно, дослідники тоді не змогли скористатися цією технологією. Візуально ж, як сказано вище, графіті абсолютно непомітні.

Вид із «даху» печери на Демковецьку скелю (386 метрів над рівнем моря, одна з найвищих в Товтрах)

Ця знахідка яскраво підтверджує, що печера була не простою, а мала сакральне призначення. До того ж, чимала вапнякова шкірка поверх написів засвідчує їхній поважний вік. Найшвидше, графіті залишив якийсь чернець-відлюдник, який оселився тут десь у XVI—XVII століттях (можливо, навіть у XV столітті), коли на Галичині та Поділлі поширилася духовна практика анахоретства (відлюдництва). Причому в більшості випадків, як це бачимо зокрема біля Звенигорода, відлюдники для проживання обирали місця давніх язичницьких святилищ.

Конкретніше тут можна буде говорити лише після проведення археологічних досліджень та розчистки графіті.

Коли автор уже спустився в долину, місцевий мешканець розповів, що на «даху» печери є ще один «слідочок» Божої Матері! На жаль, дізнався про це із запізненням, а повертатися, аби його знайти, сенсу не було — сонце вже сідало.

Пам’ятка в Івахновецькому лісі має паралелі принаймні з трьома «розкрученими» печерно-скельними сакральними комплексами.

Печерна церква в Монастирку (нагадаємо, колони тут з’явилися щойно у другій половині ХІХ століття)

Сама печера за походженням дуже схожа на знаменитий «печерний храм» у Монастирку (Борщівський район Тернопільської області). Той теж розташований на верхівці великої скелі. В обох випадках з-під вапнякового пласту було вибрано шари м'яких порід (глина зі щебенем).

Із Печерою Відлюдника, що біля священного городища Звенигорода, пам’ятку поєднують не лише графіті (останні притаманні майже всім «відлюдницьким» печерам), але й ніші для сакральних фігур, прорубані у скелі. Правда, в «Пущі» ці ніші розміщені трішки збоку від входу, а в даному випадку — на скелі під печерою.

Печера в «Пущі». Біля вікна видно одну з ніш

Проглядаються паралелі зі знаменитим скельним комплексом у Буші, який романтики називають «давнім дохристиянським храмом», а скептики — житлом відлюдника з барельєфом Святого Онуфрія. У суперечки між цими двома течіями встрявати не будемо.

«Скельна щілина» в Буші

Зупинимося лише на структурі бушанського святилища, чи то пак каплиці. Розташована вона у вузькій ущелині, утвореній унаслідок того, що від основного скельного масиву колись дуже давно відкололися кілька величезних брил, що потому посунулися вниз по схилу.

Скельна ущелина в Товтрах

У цій щілині згодом і виник знаменитий храм (каплиця). Аналогічну ситуацію бачимо і в Івахновецькому лісі. Тут теж від скелі в давнину відірвався величезний шмат та посунувся схилом товтрини. В утвореній щілині згодом теж облаштували капличку. Але якщо в Буші на скелі висікли загадковий барельєф, довкола якого й досі точаться дискусії, то тут обмежилися лише нішею, у якій, як стверджують старожили, колись стояла фігура Божої Матері.

Ніша біля печери

Зазвичай у таких місцях ставили зображення Святого Онуфрія — центральної фігури у практиці анахоретства. Цей святий, нагадаємо, прожив на самоті в пустелі 60 років. Не виключено, що першим «мешканцем» скельної ніші й був саме Святий Онуфрій Великий, а Божа Мати «оселилася» там пізніше (чи не пов’язане це якось з місцевим шануванням «слідочків»?). Утім, на скелях тут можна побачити ще кілька відверто штучних заглибин, хай і не настільки яскраво виражених. Тож, можливо, Святий Онуфрій стояв десь в іншому місці.

Ущелина-капличка

У цілому ж печерно-скельний сакральний комплекс в Івахновецькому лісі потребує більш детальних досліджень, у тому числі й археологічних. Не виключено, що в підсумку це місце може виявитися ще й «східним форпостом» Збручанського Культового центру — як уже згадувалося вище, святі місця християн досить часто облаштовувалися на дохристиянських капищах.

Текст та фото - Дмитро Полюхович