Українська медицина зустріла пандемію коронавірусу в 2020 році в такому ж стані, що й армія, якій у 2014 році довелося зіткнутися з агресією Росії. Остаточний розвал охорони здоров'я в нашій країні трапився після того, як вона потрапила під зовнішнє управління.

Про ситуацію, що склалася, пишуть, зокрема, в дослідженні, опублікованому на сайті міжнародної медичної некомерційної організації Direct Relief. "Уроки української епідемії кору полягають у наступному: щоб зруйнувати систему охорони здоров'я, яка добре функціонує, з історично надійною, майже універсальною системою громадського здоров'я, не потрібно багато зусиль і часу", – йдеться в доповіді.

"Подбали" про це західні партнери, а точніше люди, що представляють їхні інтереси в нашій країні.

Головне:

• У 2015-2020 роках в українську охорону здоров'я "вклали" понад $950 млн доларів, однак левова частина цих грошей "пройшла повз" медицину.

• $7,5 млн виділили на впровадження електронної системи охорони здоров'я eHealth. Підсумок: кошти нібито витратили, а на виході Україна отримала недороблену систему.

• Понад $50 млн пішли на програми розвитку системи громадського здоров'я та систему епідемічної безпеки. Підсумок: стару систему зруйнували повністю, а нову так і не побудували.

• Понад $15 млн направлено на програми регулювання фармацевтичної галузі. Підсумок: кошти витрачені виключно на розробку та лобізм законопроєктів.

• $29,7 млн – на розробку та впровадження нової системи фінансування української охорони здоров'я. Підсумок: на загрозу фінансового колапсу наразили всю систему охорони здоров'я країни.

• Понад $2,6 млн – на розвиток громадянського суспільства в охороні здоров'я. Підсумок: формування дуже вузького кола "псевдопацієнтських" організацій, що займаються лобістською діяльністю.

• Понад $15 млн технічної допомоги направлено на програми регулювання фармацевтичної галузі.

Ці кошти витрачені виключно на розробку та лобізм законопроєктів, а також інформаційний супровід їх ухвалення.

В результаті – формування в суспільній свідомості сприйняття вітчизняних фармвиробників (які єдині реально можуть забезпечити необхідними ліками населення України в період боротьби з пандемією коронавірусної інфекції) образу ворога та фармацевтичної мафії.

Реалізація унікального, з точки зору зневаги національних інтересів, механізму міжнародних закупівель, внаслідок якого 26 млрд грн бюджетних коштів були виведені з українського фармацевтичного ринку та з-під дії українського законодавства й віддані в безумовне розпорядження міжнародних організацій. Спроба провести через парламент законопроєкт щодо паралельного імпорту фактично звільняє шлях фальсифікату на наш фармацевтичний ринок в обхід системи державного контролю та галузевого регулювання.

Спроба докорінно змінити державну регуляторну систему фармринку та централізувати її (медичні, фармацевтичні та технологічні аспекти регуляції) в єдиному регуляторному органі, що суперечить прийнятим українським реаліям і несе значні корупційні, лобістські та управлінські ризики. Блокада формування якісно нового, ефективного та сучасного законодавчого поля фармацевтичної галузі у вигляді нового закону "Про лікарські засоби", повністю гармонізованого з Європейським законодавством.

• Понад $50 млн на програми розвитку системи громадського здоров'я та систему епідемічної безпеки.

Підсумок: досить ефективна система громадського здоров'я та епідеміологічної безпеки на основі СЕС, що існувала раніше, була знищена – без створення адекватної альтернативи. Створена натомість система Центрів громадського здоров'я показала свою повну неспроможність перед обличчям пандемії.

Одна з причин – вона мала бути заснована не на централізованому адміністративному управлінні (як СЕС, що мала адміністративну вертикаль регіональних СЕС під керуванням санітарних лікарів регіонів), а на економічних та інформаційних принципах управління на основі децентралізації, при якій ЦГЗ перебуває в підпорядкуванні МОЗ і управляє системою, володіючи інформацією та направляючи фінансові потоки на замовлення необхідних йому послуг, а ЦГЗ в регіонах мають регіональне підпорядкування, і в регіони мали бути передані всі лабораторії інфекційного контролю.

З одного боку, це призвело до руйнування системи, оскільки регіони не бачать необхідності фінансувати зайву для себе функцію, а з іншого – вийшло так, що МОЗ взагалі не має можливості проводити та координувати реалізацію протиепідемічних заходів на регіональному рівні: у відомства просто немає механізмів координації з регіонами та управління мережею медзакладів на місцях.

Крім того, під час розвалу СЕС були втрачені досвідчені та компетентні кадри, замість яких у систему ЦГЗ набрали нових співробітників за принципом особистої відданості, без знань і досвіду. Україна зустріла пандемію коронавірусної інфекції без системи епідеміологічного захисту, з величезними прогалинами в законодавчому та нормативно-правовому регулюванні цієї сфери та навіть без головного санітарного лікаря – людини, яка за законом має оголошувати епідемію та давати пропозиції щодо організації карантину. Простіше кажучи – взагалі без нічого!!!

• Понад $2,6 млн на розвиток громадянського суспільства в охороні здоров'я

В результаті замість створення системи соціальної підтримки та обстоювання інтересів пацієнтів, а також допомоги громадським організаціям, які об'єднують і надають реальну допомогу широкому колу пацієнтів, відбулося формування дуже вузького кола "псевдопацієнтських" організацій, що не забезпечують хворих справжньою допомогою, але займаються лобістською діяльністю та втіленням замовних інформаційних кампаній.