Прес-служба 24 ОМБр імені короля Данила розмістила на ФБ нарис Oleksandr Klymenko, ("Голос України") про майданівця- воїна, якого куля не бере.

Подаємо передрук: "...Із того боку прилетів ВОГ — підствольна граната. Сергій «Ушатий», боєць Збройних Сил України, відповів із віконниці «покемоном» — кулемет Калашникова модернізований.

Полуденне привітання на позиціях 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила...

Нібито так і розійшлися. Але раптом знову ж звідти прилетіло щось важке і гупнуло в городі. Бійці присіли, чекають чи продовження, чи завершення обстрілу. Кілька хвилин тихо... І знову звідти — «гуп»!

Щось схоже на ПТРД чи важкий кулемет. Наші вже відповідати не стали. В цій ситуації повинен же хтось бути розумнішим. Ми продовжуємо розмову з воїнами...

— 12 лютого 2019 року я стояв на посту, спостерігав у тепловізор за нашими «друзями». Раптом відчув біль і впав, мене збило з ніг. Це було о 22.30. Я лежав на підлозі, і в мене дуже сильно пищало у вухах. Подумалось: «Так я й закінчу своє життя!» А потім поворушив руками, ногами. Відчуваю, що я живий, можу рухатись, підірвався з підлоги і побіг. Уже за хвилину я забіг у бліндаж, сказав другу «Японцю» — я «трьохсотий», викликай медиків. Ішла кров. Я зірвав аптечку, бинт-бандаж, обмотав себе, нас вчать, як надавати собі першу допомогу.

Швидко прибігли медики. Забрали мене на машині, завезли на КСП, потім Селідове, 66-й госпіталь. А вранці вертольотом уже відправили на Харків.

Мені дуже пощастило, 12 сантиметрів куля пройшла під шкірою, на два сантиметри нижче ока, за 2 міліметри від сонної артерії. Пробило щоку і вийшло в шиї, не зачепило ніяких кісток, тільки м’які тканини. Не зашивали нічого, сама рана затягнулась.

Тиждень мене лікували у Харківському госпіталі. Ставлення до військових хороше, лікують добре, волонтери приходять.
Не хотіли мене виписувати, сказав, що сам втечу, якщо не випишуть.

Треба бути обережним.

Мене підстрілив снайпер, це був один постріл. Перед моєю зміною стояв «Японець». Я вийшов після нього спостерігати, щойно подивися в один бік, і одразу бац, хлопок і у вухах писк. Відстань — приблизно 500—600 метрів. Для снайпера це невелика відстань. Я так думаю, що в нього був тепловізорний приціл, що він мене чекав. Зараз я став обережніший.

Мене психологічно поранення ніяк не зачепило. Я надалі буду воювати як і воював, уже четвертий рік.

І на Майдані мене поранило, 20 лютого 2014-го. Куля в одну кишеню ввійшла, пропахала живіт і в другу кишеню вийшла. Прикривав товаришів. Лікувався два тижні.

Тут мені пощастило вже вдруге. Тож мене ніщо не зупинить, я буду до кінця боротися і боронити нашу Україну, наскільки вистачить сил. Я вже обстріляний. І танки по мені стріляли біля Авдіївки.

Я з Києва, виріс в інтернаті для сиріт № 21 у Пущі-Водиці.

Нині я на контрактній службі в ЗСУ. Генерал Наєв запропонував нам добровольцям, і ми погодились. Мій перший контракт на три роки. Тепер ми легалізовані, зброю можемо не ховати, зарплата стабільна. В мене є дівчина, служить тут, теж у ЗСУ на контракті. Мені зараз 33 роки, як Ісусу Христу".