«Відомий український журналіст Лещенко став членом Наглядової ради Укрзалізниці та главою її антикорупційного комітету. Що це - політичний цинізм нової влади чи чергова кадрова помилка? Спецоперація з впровадження Лещенко - це сильний приклад парадоксу кадрової політики Офісу президента».

Про це на своїй сторінці у ФБ пише політолог Віктор Небоженко.

Віктор Небоженко: «Українському суспільству важко зрозуміти, навіщо в умовах хронічної бідності більшості українців, Кабмін платить керівництву Укрзалізниці мільйони гривень, і в той же час терміново виписує з Німеччини дорогих суперконсультантів для порятунку залізничних доріг України? Більше того. Навіщо, наприклад, призначати до Наглядової ради Укрзалізниці Лещенка - людину, яка жодного дня не пропрацювала на залізниці, не знається залізничній справі, і платити йому 300 тис. гривень?

Тут явно сильна суперечність кадрової політики Офісу президента і поганий стиль з огляду на майбутніх реформаторів. Для того щоб легалізувати появу непрофесіонала Лещенко на Залізниці йому терміново була придумана роль начальника антикорупційного комітету при Спостережній раді Укрзалізниці. Виходить, що поява такого штучного органу означає, що Укрзалізниця це найбільш корумпована галузь української економіки?

Понад те, якщо у нової влади є свій Генпрокурор, САП, НАБУ, своє СБУ і ДБР, то навіщо ще плодити антикорупційні комісії у відомствах Кабміну. Це класичний приклад суміші бюрократичного методу - створення комісій з будь-якого приводу і прихованого бажання зробити «тепле місце» для потрібної або своєї людини.

Все це вже було при Януковичу і Порошенку. Пам'ятайте, як прем'єр-міністр Азаров в глибоко корумпованому Кабінеті міністрі України, де без зв'язків, схем і хабарів нічого не вирішувалося, створював дзвінку посаду «урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики». Ймовірно, це був такий специфічний гумор у регіонала, прем'єр-міністра Азарова.

Фантастична плата в 300 тис. грн, яку Кабмін Гончарука встановив непрофесіоналові Лещенку, - це страшна образа, образа величезної армії залізничників України, які, працюючи у важких умовах і підвищеної відповідальності, отримують маленькі зарплати, ледве-ледве зводять кінці з кінцями. А у Лещенка ні професійних навичок, ні важкої праці, ні відповідальності. Але це потрібна людина для влади, її "бойове перо і гострий язик". За все це -300 тис. В місяць. Непоганий кар'єрний успіх для журналіста-«розгрібачам бруду» і досвідченого антикорупціонера.

З одного боку, це сильний удар по мотивації працівників Залізниці, а з іншого –  це вкрай поганий приклад для молодих, талановитих журналістів, які будуть мріяти повторити цинічний «успіх» Лещенка.

Виявляється, що журналіст, який сміливо «викриває» корупційні схеми, може заробляти не менше, ніж заробляють самі корупціонери. Складається думка, що Укрзалізниця взяла собі на службу скандального журналіста, щоб Лещенко не чіпав їх схеми і жахливі зарплати. Залізниця просто «відкупилася» від прискіпливого Лещенка, якому нова влада ніяк не могла знайти «теплого місця під сонцем».

Зате тепер, з такою легальної величезною «зарплатою», Лещенко з трибуни антикорупційного комітету буде активно боротися з політичними противниками і економічними конкурентами нової влади. Це, так би мовити, поєднання корисного з приємним, як для Лещенка, так і нової влади. Але це і є особливий стиль менеджменту нової влади, який дуже далекий від позитивних, радикальних реформ. Мало красиво обіцяти рішучі реформи, треба ще вміти їх чесно і справедливо реалізовувати на користь народу, а не тільки на користь тих, хто прийшов до влади або опинився поряд з владою».