Самих тільки фото й відео з Бучі достатньо, аби нарешті остаточно переконати в цьому решту людства. І навіки заткати всіх тих …дєй, від макронів і чувачків з «Рено» до борцунів з cancel culture, які цілий цей місяць активно працювали над збереженням країни «РФ», на різні способи вбиваючи в громадську думку Заходу тезу про One Man’s War.

Ні, це не Путін; так, це росіяни; ні, від часів Сталіна вони не змінились; так, це ви їм дозволили робити; так, ви – співучасники, - ось таким має бути віднині український дискурс в усіх без винятку перемовинах із нашими «союзниками».

І це МОЖНА зробити – якщо кожен із нас, в Украйні і не в Украйні сущих, стане «амбасадором Бучі». Вішатиме ці фотки в коментарях під статтями євроміністрів про те, чому неможливе ембарґо на російський газ. Носитиме в телефоні й показуватиме польським і словацьким волонтерам у відповідь на їхні «Ех, хто б того Путіна вбив, щоб був уже нарешті мир і спокій!..» Не проминатиме жодної нагоди тицьнути писком тих, хто «не міг собі й уявити» (а насправді, не хотів знати).

Маємо зробити так, щоб війна поділилась на «до Бучі» і «після». «Після» - це вже коли «неможливо удавати, що не знав». Неможливо й далі вважати, що розпад Росії може бути більшою катастрофою, ніж її дальше тривання.

(Збити бучу – всі ж іще пам’ятають цей вираз? Сама топоніміка нам підказує, що маємо робити, наші мертві до нас нею промовляють…)

Буча має стати для країни «РФ» - її «інформаційним Сталінградом».

І тоді - тоді всі наші жертви матимуть сенс. Виявляться немарними.

Carthago delenda est.

Оксана Забужко