Україна за всю свою історію не знала такого страшного лиха, як людомор 1932-1933 років. Жорстокий, штучно організований голод в УСРР спричинив не лише нечувану за масовістю смертність населення, а й величезну духовну руїну українства. Замордовані голодом українські селяни втрачали людську подобу і здатність мислити, зважуючись на канібалізм.

Коли народ почав вимирати, 16 лютого 1933 року надійшло розпорядження: «Категорично заборонити вести реєстрацію випадків опухання і смерті на ґрунті голоду будь-якій організації, крім органів ДПУ». Коли ж у документах, які фіксували смерті, з`явилися записи, що їх причиною був голод, партійні органи настійливо запропонували райвиконкомам дати сільським радам відповідні вказівки. В результаті в графі про причину смерті, як правило, писали: «Нагла смерть», «Від завороту кишок»… А щоб приховати від історії ганебні сліди геноциду, головам сільрад у квітні 1934 року видається нове розпорядження: «негайно відберіть книжки ЗАГС про смерть в 1932 і 1933 роках і надішліть їх до спецчастини». Потім, безперечно, їх знищили. На все Поділля збереглися випадково смертні листи чотирьох сільрад – Сокирянської, Мізяковецьких хуторів, Сосонської і Якушинецької, вказує один з перших дослідників Голодомору-геноциду на Поділлі Ілля Шульга.

Там в 1933 році померли 1193 людини. За документами, які пошуковець віднайшов в колишньому партархіві Вінницького обкому Компартії України (а території сучасної Хмельниччини до 1937 року належали до Вінницької області), на Поділлі в ті лихі роки кількість населення зменшилася на 1634093 людини, тобто голодною смертю чи від наслідків голоду загинув кожний п`ятий. І це в прикордонній, на той час найбільш забезпеченій області України.

Серед замордованих голодом подолян 40 відсотків припадало на дітей віком до 16 років. Люди немов худоба харчувалися тоді жомом, просяною та гречаною половою, конюшиною, листям, падлом тварин. Як повідомляв один партійний функціонер з Калинівського району Вінницької області, учні замість хліба приносили в школу варене котяче м`ясо.

Подільське село в 1932-1933 роках не обминув найогидніший витвір голодомору – канібалізм. Його жертвами ставали, насамперед, діти. Траплялися випадки, коли людоїдами ставали й батьки. Розповіді про людожерів-різунів ходили влітку 1933 року по всій Україні. Людоїдство зареєстроване офіційними органами у масових випадках. Тільки на Поділлі виявлений 71 випадок. Це – з офіційної статистики. Насправді їх було більше. Голод нещадно розправлявся з хліборобами. За перших 3 місяці 1933 року у деяких селах на Поділлі померла або покинула свої села третина населення.

На кінець квітня 1933 року тільки в половині районів Вінницької області, за офіційною статистикою, налічувалося 106698 опухлих. У червні-липні виснажені люди вмирали, як мухи. Не оплаканих, без молитви, немов худобу, вивозили їх на цвинтар і заривали в братські могили. Із «цілком таємних» партійних документів відомо, що в багатьох селах смерть щоденно забирала по 20-30 чоловік, а в деяких – по 45-47 чоловік. Архівні документи рясніють повідомленнями про те, що весною 1933 року збільшувалося число дітей-сиріт. Матері сповивали немовля і клали на лаві вокзалу, під плотом, на порозі лікарні, під дверима будинків. Навесні і влітку тисячі хлопчиків і дівчаток, які залишалися сиротами, жебракували у містах і селах. За півроку на Поділлі кількість сиріт зросла в 40 разів. Доповідаючи про становище, що склалося у вінницькому будинку немовляти, інспектор облздороввідділу писав: «Через те, що помешкання дуже тісне, діти лежали в одному ліжку по троє. Здорові і хворі знаходяться разом, а тому смертність буває щоденно. В таких умовах дуже тяжко, бо діти вмирають, як мухи». За 2,5 місяці тільки в Немирівській дитячій колонії померли 162 дітей. Утриманці колонії були заморені, виснажені, хворі.

Немає на Поділлі родини, якої б таким чи іншим чином не торкнувся Голодомор 1932-1933 років. Завдяки історикам, журналістам, краєзнавцям, вчителям, бібліотекарям, свідомим людям доброї волі зібрано свідчення багатьох наших земляків-свідків Голодомору-геноциду 1932-1933 років. Вони зібрані в Національній книзі пам`яті жертв голодомору в Україні, в томі «Хмельницька область». В ній йдеться, що від голодомору постраждало 835 міст і сіл нинішньої Хмельницької області. Голод панував в окремих господарствах та сім`ях одноосібників у Деражнянському, Меджибізькому, Грицівському, Полонському, Летичівському, Старокостянтинівському районах. У травні 1933 р. навіть у прикордонних районах, де були певні пільги і послаблення хлібозаготівель, зокрема, і Проскурівському, голодувало населення 21 сільради з 57, Новоушицькому -11, Кам`янець-Подільському – 4 сільради.

У День пам`яті жертв Голодоморів 27 листопада схилімо голови в молитві за душі невинно убієнних страдників і запалімо свічки пам`яті в кожній оселі.

За матеріалами Музею історії міста Хмельницького, Хмельницька міська рада