• Головна
  • Новини
  • Демографічні втрати України є просто страшними: з 1993 року - понад 10 млн

23.12.2021, 21:13

Демографічні втрати України є просто страшними: з 1993 року - понад 10 млн

Неухильне зменшення кількості населення України стало вже національним лихом. Демографічні втрати є просто страшними: з 1993 року, коли вперше було зафіксовано зменшення людності України, до 2020 року кількість населення України зменшилася на більше, ніж 10 млн. осіб, або на 19,4 % (з понад 52 млн осіб на початку 1993 року до 41,9 млн на початку 2020 року (з урахуванням кількості населення окупованих територій).

А 10 млн. осіб – це приблизна кількість населення таких держав як Білорусь, Греція, Португалія, Угорщина, Чехія; і дві Ірландії чи Хорватії. Внаслідок таких негативних тенденцій Україна за кількістю населення опустилася у рейтингу з 22 місця на поч. у 1993 році на теперішнє 35 місце в світі. Отже, маємо справжню загальнонаціональну загрозу, яка суттєво послаблює сукупний потенціал українського суспільства, зумовлюючи негативні соціальні та економічні наслідки, зокрема старіння населення, зростання економічного навантаження на осіб працездатного віку, занепад сільських поселень та знелюднення сільської місцевості загалом.

Але чому такими вкрай несприятливими є тенденції демографічного розвитку України? Зрозуміти це непросто, а тому у відповідях на це питання є багато невірних підходів. Зокрема, на політично-публіцистичному рівні зниження природного приросту, яке стало основним чинником такої демографічної ситуації, часто однобічно і поверхово пов’язують лише із зниженням добробуту населення. Хоча насправді, як відомо, найвищі показники природного приросту характерні якраз для найбідніших слаборозвинутих держав. І саме вони й забезпечили в останні десятиліття помітний демографічний вибух у світі. І добробут українців попри різні негативні економічні тенденції за останні десятиліття все одно зростав порівняно з «радянськими» часами.

Показовим є ще один суттєвий момент: кількість населення впродовж останніх 20–25 років зменшилася практично в усіх пострадянських та посткомуністичних державах. У деяких, навіть економічно більш благополучних, ніж Україна, державах, зокрема, Литв, -і навіть на більший відсоток, ніж в Україні. Але в більшості цих держав кількість населення зменшувалася найбільше внаслідок від’ємного міграційного приросту, тобто еміграції, водночас в Україні – насамперед через неухильне зростання від’ємного природного приросту, тобто внаслідок депопуляції населення. Тому, щоб розібратися в демографічних проблемах України, треба з’ясувати, коли і чому в Україні розпочалися процеси депопуляції?

Отже, як свідчить об’єктивний ретроспективний аналіз демографічних показників, більшість передумов депопуляції (природного скорочення) населення України склалися ще у 70-80-ті роки минулого століття, коли фактично і розпочався складний демографічний перехід від традицій великої сім’ї на модель «одна сім’я – одна дитина». Це об’єктивний процес, характерний для індустріальних урбанізованих суспільств.

В Західній Європі демографічний перехід розпочався ще в першій половині ХХ ст. і завершився в повоєнний період. В Україні тенденції демографічного переходу поєдналися з різними прорахунками соціальної політики тодішнього СРСР, що, зокрема, проявилося в негативному ставленні до сільської місцевості загалом, політиці виділення і дискримінації в соціально-економічному відношенні так званих «неперспективних сіл», пропаганді ідей концентрації виробництва у великих центрах.

Симптоматичним у цьому аспекті став той факт, що коефіцієнт природного приросту в сільській місцевості України уже з 1979 року став від’ємним, тобто кількість померлих перевищила кількість народжених. Такі тенденції намітилися найбільше в тих регіонах, де через непродуману соціально-економічну політику молоде населення сільської місцевості «ввібрали» такі великі агломерації як Київська і Харківська (Чернігівська, Сумська, Полтавська області), закладаючи передумови обвального старіння сільського населення і відповідно різкого зменшення народжуваності, що і стало основним чинником демографічної кризи в цих регіонах. Позначились тут і демографічні втрати 30-х і 40-х років минулого століття внаслідок голодомору та політичних репресій, а також масовий виїзд молоді на т. зв. новобудови п’ятирічок.

Наростання несприятливих демографічних тенденцій наприкінці 70-х років ХХ ст. призвело до того, що уже в 1980 році коефіцієнт природного приросту не лише сільського населення, а й сумарно сільських і міських мешканців п’яти областей (Вінницької, Полтавської, Сумської, Черкаської, Чернігівської) став від’ємним. У 1985 році до цих областей додалась Кіровоградська, а природний приріст фактично усіх регіонів невблаганно знижувався. У 1990 році природний приріст став від’ємним майже в половини областей, а його сумарне значення становило лише 0,6 ‰. Отже, природне скорочення населення на початку 90-х років стало не результатом територіально-політичних змін, а об’єктивним наслідком демографічного переходу та соціальної політики щодо сільського населення в колишньому СРСР. Разом з тим, у західних областях, з огляду на більш оптимальну вікову структуру населення, насамперед сільського, нижчий рівень урбанізації, коефіцієнт природного приросту ще тривалий час залишався додатнім.

Негативні тенденції відтворення населення, які намітилися ще у 80-і роки минулого століття, поглибилися в результаті трансформаційної економічної кризи 90-х років, спричиненої вибором вкрай невдалої моделі переходу від командно-адміністративної економіки до «дикого» ринку, яка призвела до руйнування значної частки промислового потенціалу та розвалу сільгосвиробництва. Але безпосередньо розглядати економічний спад як основний чинник демографічної кризи аж ніяк не можна. Мова йде лише про певні накладання економічних негараздів на соціальні, а відтак і демографічні, поглиблюючи уже існуючі негативні процеси.

Зокрема, це стосується зменшення кількості шлюбів і різкого зростання кількості розлучень, збільшення віку вступу в шлюб. Економічні негаразди помітно вплинули на другу, після природного скорочення, складову загального зменшення кількості населення України – формування від’ємного сальдо зовнішніх міграцій. Внаслідок від’ємного сальдо міграцій людність України знизилася на 1,221 млн. осіб, що становить близько 12,4 % від загальних обсягів скорочення населення держави. Але реально міграційні втрати є більшими, а відповідно й демографічні загалом, адже значна частина мешканців України, які виїхали на заробітки, вже прийняли рішення про неповернення в свою країну на постійне проживання.

Згідно з офіційними даними на сьогодні в державі загалом зберігається і від’ємний природний приріст, і поступове старіння населення, і дуже високий рівень незрівноваженості статевої структури населення (жінки 53,7%, чоловіки 46,3). Але чи не найбільшим соціально-економічним лихом, що продовжує негативно позначатися на різних аспектах відтворення населення, є величезний обсяг закордонного заробітчанства (не менше 5 млн осіб) , яке через катастрофічну ситуацію в реальному секторі економіки, є на сьогодні одним з основних джерел виживання для більшої частини українського суспільства. Тобто наявними є низка ознак, які свідчать про демографічну небезпеку загальнонаціонального масштабу.

Чи можливо в сучасних умовах усунути всі негативні тенденції демографічного розвитку? На жаль, ні. Але призупинити можна. При цьому треба розуміти, що змінити становище на краще можна буде лише за умови добре продуманої демографічної політики з використанням соціально-економічних механізмів та засобів інформаційного впливу. Очевидно, що таку політику спроможна проводити держава, яка перебуває у фазі позитивної динаміки соціально-економічного й політичного розвитку, бо в умовах спаду обсягів виробництва і зменшення робочих місць, деіндустріалізації, політичного розбрату призупинити негативні демографічні тенденції буде практично неможливо. Треба також усвідомити, що аграрна держава, яка вирощує лише пшеницю, соняшник і ріпак аж ніяк не буде в змозі проводити якусь конструктивну демографічну політику, забезпечуючи життєдіяльність не більше 10-15 млн. осіб, а решта громадян будуть приречені на постійну чи тимчасову еміграцію за кордон в пошуках роботи. Зрештою, цього й добиваються різні недоброзичливі до України середовища.

З огляду на те, головною соціально-демографічною проблемою є призупинення трудової міграції, то тут очевидним є те, що її можна вирішити лише забезпечивши створення в Україні нових робочих місць. При цьому треба розуміти, що в умовах порівняно високого рівня урбанізації (близько 70 %) це реально можливо лише на основі нової індустріалізації, відкинувши ілюзію про можливу провідну роль деяких галузей сфери послуг, наприклад, туризму. Тобто такі галузі також треба розвивати, але мати на увазі, що вони у змозі забезпечити роботою лише кілька відсотків працездатного населення. Економічне піднесення і створення робочих місць у змозі суттєво обмежити й міграцію молоді задля здобуття вищої освіти у сусідніх державах, яка зараз активно підштовхується різними тіньовими способами. На жаль, поки що з боку українських урядів в останні роки не те, що не видно було якихось кроків до активізації демографічної політики в нашій державі, але й не було помітно розуміння сутності та обсягів проблеми.

Мирослав Дністрянський, доктор географічних наук, професор кафедри географії України Львівського університету ім. І. Франка

  • Обговорення

    Завантаження плагіну facebook...

    ТОП

    ФОТО

    Відео

    Посівна під прикриттям: ЗСУ показали, як охороняють роботу аграріїв

    Коментар

    Блоги

    Наталя Тимчій

    Проект Е-квиток у Львові перебуває у стадії «знущання з львів'ян» або Бюрократичний «ЛеоКард»

    Мирослав Дністрянський

    Упродовж найближчих місяців вторгнення Росії в Україну не буде

    Мирослав Дністрянський

    Міжпоколінні розходження в Україні ще не є критичними, але відчуженість наростає

    Підпишіться на WestNews.info у Facebook: