"Поява Віталія Ковальчука на Банковій дуже напружила мера столиці Віталія Кличка. Проте, насправді, напружитися мало б найближче оточення Володимира Зеленського, адже колишній помічник Литвина і Януковича може стати головним політичним радником Президента, а Ковальчук – лише частина цієї гри".

Про це у ФБ пише Вадим Денисенко.

"Отже, на Банковій, в статусі, де-факто, радника з регіональної політики опинився колишній заступник голови АП часів Петра Порошенка Віталій Ковальчук. Політичний важковик і сильний кулуарний гравець має посилити, чи точніше, створити нині неіснуючу регіональну політику офісу Президента.

Справа в тому, що зараз, як такої регіональної політики просто не існує, в офісі, Кабміні та парламенті, де-факто, немає жодної людини, яка б розуміла всю архітектуру регіональної політики в голові просто нема. Все зводиться або до проектного менеджменту (поставити свого губернатора чи протягти якесь будівництво) або ж до абсолютних структурних прожектів, по прикладу останньої ідеї профільного міністра Чернишова, який пропонує замість 25 областей створити 10 кластерів і саме за цим принципом фінансувати регіони.

Є ще один аспект: поява Ковальчука дуже напружила Віталія Кличка, який має з ним свою складну історію стосунків. І в той же час підняла внутрішні переговорні позиції Сергія Льовочкіна, який, де-факто, рекомендував Ковальчука в офісі і продовжує підтримувати прекрасні стосунки з Кличком.

Отже, в чому полягає гра Льовочкіна і чого він добивається? Якщо дуже коротко, то останні півтора роки він поклав на те, щоб стати людиною, яка впливає на політику офісу Президента в обмін на політичні преференції для своєї групи. Після складного конфліктного періоду Богдана, за останні місяці Льовочкін став однією з найдовіреніших людей на Банковій (головні його посередники – це Єрмак і Подоляк). І, що не менш важливо, саме Льовочкін став одним з архітекторів нинішнього «консенсусу олігархів», про який я писав кілька днів тому. Якщо коротко – цей консенсус зводиться до того, що ворогами названо Медведчука та Порошенка, всіх інших офіційно не жалують, але й не чіпають. Точніше, всі інші, продовжують відігравати роль таких собі «стовпів режиму», без яких валиться вся архітектура влади Зеленського.

На нинішньому етапі, слабкий Зеленський буде змушений робити дуже складний для себе вибір: потрібно буде приймати якісь рішення не лише по Коломойському, але й по Єрмаку, на фоні повільної, але потужної інформаційної кампанії пов’язаної з вагнерівцями. І тут у Зеленського є всього лише дві опції: нікого не здавати (що він і робитиме певний період часу) заганяючи себе в глухий кут, а потім доведеться приносити певні ритуальні жертви, які можуть не дати ніякого електорального результату крім послаблення рейтингу самого Зеленського. В дещо іншій ситуації, з іншими гравцями і на інших історичних поворотах Льовочкін це вже проходив і в 2004 році і особливо в 2013 році. І на відміну від нинішніх керівників держави у нього є «інституційна пам’ять». Він наперед розуміє до чого призведуть всі прогнозовані кроки команди Зеленського. І тому він чекає на запрограмовані помилки, щоб потім зіграти в свою ключову гру найближчих місяців: не пропустити зміни архітектури управління державою на найвищому рівні і поставити потрібних людей в потрібному місці.

У нього є довіра Президента, він знаходиться поза системою і може грати з різними людьми в різні ігри, у нього є час і на нього не будуть тиснути американці. І в консенсусі олігархів він поки не грає проти когось. Його єдиний ворог – можлива недовіра оточення Зеленського, але він не переходить їм фінансові дороги, а в цих людей – це найголовніше.

І останнє: в офісі більшість гравців продовжують жити в ілюзіях укріплення власної влади. Там не хочуть чути про реальний стан речей. І. здається, навіть якщо почують, то не повірять. І саме в цьому є великий козир Льовочкіна. Він побудував стосунки, коли йому вірять. А от людей, які можуть критично мислити в офісі вкрай мало. Тому й проаналізувати його реальні мотиви просто нікому".