У ході нинішніх президентських виборів в Україні не раз звучала теза про те, що Володимир Зеленський є «проросійським» кандидатом. «Президент - це Верховний Головнокомандувач. У країні триває війна. Будь-які спроби піти на гнилі компроміси з Москвою будуть означати негайну втрату владою своєї легітимності. Таку владу нація змете», - висловив настрій більшості Олег Тягнибок.

Думкою про результати українських виборів поділився і російський прем'єр-міністр Дмитро Медведєв. На своїй сторінці в соцмережі він написав: «Вибори в Україні відбулися... У мене немає сумнівів: новий керівник держави щодо Росії буде дотримуватися риторики, яку він використовував в ході передвиборної кампанії. Повторювати відомі ідеологічні формули, орієнтовані на різні групи населення. Не маю жодних ілюзій з цього приводу. У той же час шанси на поліпшення взаємодії з нашою країною все ж є».

Українців можна зрозуміти. Коли надію на «поліпшення взаємодії» висловлює друга особа країни-агресора, це може насторожувати. Але чи є підстави вважати, що пан Зеленський піде на контакти з владною верхівкою РФ на шкоду інтересам України? Підтверджень цього припущення ніхто з опонентів новообраного президента не привів. Такого роду закиди будуються лише на тій підставі, що до недавнього часу у Зеленського був бізнес в Росії. Повідомлялося також, що іноді його творчий колектив виступав там з концертами.

І ще один момент. У деяких виступах творчого колективу «Квартал 95», керівником якого був Зеленський, українську владу жорстко висміювали. Більш того, в одній з вистав Україну охарактеризували як «повію». Деякі мої знайомі зі Львова, що дав чимало голосів проти Зеленського, говорили мені: тільки цього їм достатньо, щоб не прийняти відомого шоумена як главу Української держави.

Роз'єднаність українського суспільства була і до нинішньої виборчої кампанії помітна. На її поглиблення могла також вплинути риторика кандидата Петра Порошенка, який називав свого основного суперника різними неприємними словами. Але чи достатньо всього цього для звинувачення Зеленського в «проросійськості»? Не впевнений. Тут можна навести приклад з тим же паном Порошенком. Відомо, що навіть вже після початку війни у ​​Петра Олексійовича тривалий час зберігалися бізнес-активи в країні-агресорі, вони поповнювали податками скарбницю заклятого ворога України. Подвійні стандарти говорять про нещирість намірів.

Очевидно, що сьогодні мусолити факти такого роду - значить гальмувати процес згуртування української нації. Вважаю, оцінку дій обраного президента варто давати не на основі якихось цитат із виступів на театральній сцені, а на основі його політичних заяв і реальних дій.

До реального виконання обов'язків президента пан Зеленський ще не встиг взятися. У його передвиборних виступах немає і натяку на те, що він «здасть» рідної країни на милість сусіднього тирана. Так що такі побоювання, вочевидь, передчасні.

Взагалі питання про контакти українського керівництва з Кремлем потребує переосмислення. В цьому контексті варто придивитися до позиції західних партнерів. Наприклад, наприкінці минулого року генеральний секретар НАТО Йенс Столтенберг висловився за діалог з Росією, незважаючи на напружені відносини з нею. «Ми хочемо не конфронтації, а діалогу з Росією», - заявив глава альянсу. При цьому він підкреслив, що Заходу «не можна бути наївним», а слід «триматися згуртовано перед Москвою».

Такий прагматичний підхід приніс би Україні набагато більше користі, ніж засновані на припущеннях звинувачення. Адже Україні дуже важливо зупинити кровопролиття на Донбасі, почати процес виведення російських військ за межі країни, відновити контроль над своїм кордоном. І ще одна вкрай болюча проблема - звільнення українських заручників і військовополонених. Без прямих контактів з іншою стороною все це може затягнутися на невизначений час. Це загрожує великими економічними втратами, стражданнями українських громадян на окупованих територіях, не кажучи вже про в'язнів Кремля.

Треба сказати, що зміна керівництва в Україні відкриває нові можливості для вирішення цих проблем. Хай як оцінювати дії президента Порошенка, але для Путіна він був не прийнятний. Господар Кремля навіть заявляв, що він не має наміру вести з ним переговори, і що питання про звільнення військовополонених буде вирішуватися вже після виборів в Україні.

Але парадокс полягав у тому, що Петру Олексійовичу дозволяли вести бізнес в Росії. Між ним і Путіним, швидше за все, існували певні контакти за посередництвом путінського кума Віктора Медведчука. Але в публічній площині Путін не міг поступитися в чомусь Порошенко. Ймовірно, це пов'язано з самолюбним характером Путіна і боязню, що його «поступливість» росіяни можуть сприйняти за слабкість.

З новообраним президентом України господар Кремля, на щастя, не встиг вступити в таке ж психологічне протиборство. Україні варто використовувати такий стан речей собі на користь. Зрозуміло, робити це треба без найменшої шкоди національним інтересам. Але ж ні в публічних виступах Зеленського, ні в його передвиборчій програмі немає навіть натяку на таку загрозу.

Навпаки, ще 1 березня в ефірі програми «Право на владу» на телеканалі 1+1 Зеленський чітко заявив: «З першого дня це не АТО, у нас реальна війна між Росією і Україною, тому ми не зможемо уникнути переговорів між Україною і Росією. Що стосується компромісів, то ніяких компромісів з приводу суверенітету, незалежності України не може бути. Ми не торгуємо нашими людьми, ми не торгуємо нашими територіями».

Великий резонанс отримала також заява Зеленського про те, що в разі обрання президентом він буде вимагати з Росії компенсацію за анексію Криму і окупацію частини Донбасу. Представник Кремля, як відомо, огризнувся на цей рахунок, але зараз важливо інше - позиція Зеленського.

Варто також нагадати, що з передвиборного штабу Зеленського неодноразово виходили заяви, що Зеленський зробить все для того, щоб відновити територіальну цілісність України за допомогою переговорів за участю США і Великобританії. Вважаю, згадка провідних країн Заходу у цьому контексті - вельми доречна.

Чому ж деякі українські політики мусують чутки про те, що нібито Зеленський - агент Кремля? Восени в Україні повинні пройти парламентські вибори. Майже всі політсили хотіли б отримати мандати в новій Верховній Раді. З цією метою вони часто використовують риторику, розраховану на «свій» електорат. В принципі, якщо традиційно вважати політику «брудною справою», в цьому немає нічого незвичайного. Але важливо не виплеснути з водою дитину. Адже тільки спільними зусиллями всієї нації можна створити сильну державу, з якою буде змушений рахуватися зовнішній ворог.

Все це, однак, не виключає необхідності суворого контролю з боку суспільства за діями і рішеннями нового президента. Краще із самого початку попередити його, що ні «Януковича-2», ні «Порошенко-2» країна вже не потерпить. І якщо  Олег Тягнибок, пред'являючи відомий ультиматум, переслідував таку мету, то особисто я двома руками «за».

Олександр Косвінцев.

Фото - Украина.ру