Даніель Феффер – бразильський мільярдер, статки якого вимірюються у півтора мільярда доларів США. Він є у списку найбагатших людей світу за рейтингом журналу «Форбс». Має у Бразилії власну паперову фабрику. Що ж ця заможна людина «забула» у Локачах, невеличкому селищі на Волині?

Про це пише «Вісник+К»:

"Отже, трішки історії Локач. Відоме це селище тим, що до Першої світової війни із 4 тисяч населення дві третини складали саме євреї. З початком війни на території селища утворили ґетто (13.10.1941 – 13.09.1942 рр.). Там утримували близько 3 тис. місцевого єврейського населення. Ґетто було під охороною, обгороджене колючим дротом. Ув’язнених використовували на важких фізичних роботах. 13 вересня 1942 р. усе населення ґетто розстріляли у районі с. Уйма-Локацька…

– У наше містечко нащадки євреїв приїжджають часто, в основному це рідні тих, кому вдалося вижити у роки Голокосту, – розповідає Ірина Романюк – редакторка Локачинської районної газети «Селянське життя». – А нещодавно до нас приїхав бразилієць з родиною. Його рід, як виявилося, бере своє коріння у Локачах. Їхній прадід Сімпсон Феффер народився у 1874 році у нашому  містечку. Як виявилося, його родина була ашкеназі – частина євреїв, нащадки вихідців із середньовічної Німеччини і східно-європейських країн, які емігрували на українські землі.

Поїздку в Україну Феффери планували давно. Особистим літаком прилетіли до Львова – і гайда стежинами предків. Разом з Даніелем приїхали його дружина, двоє синів, племінники. З ними також прибула знімальна група та гіди-перекладачі. Більше того – їх супроводжував відомий бразильський режисер-документаліст Марсело Мачодо!

 Історію свого роду Феффери знали за розповідями дідуся Леона (сина Сімпсона Феффера), а щоб дізнатися більше – найняли спеціалістів, які створили для сім’ї генеалогічне дерево.

– Ми ніколи б не могли подумати, що це мільярдери. Дуже скромні люди. До пам'ятника жертвам Голокосту – дорогою болю – вони вирішили йти пішки. Дорогою приглядалися мало не до кожної травинки і камінчика. Усе їм було цікаво. Фотографувалися з нашою калиною, з нашими жабами навіть, бо вони ніколи не бачили жовтих з чорними цятками жаб, бо у Бразилії вони тільки зеленого кольору. Дуже здивувалися, як побачили старі радянські автомобілі: мовляв, у них такі самі їздять. У Бразилії просто немає середнього класу, там або дуже багаті, або дуже бідні. А як побачили підводу, то почали бігти за нею, сміятися і вигукувати, фотографувати. Місцеві навіть запропонували їх покататись. Так кумедно було за цим спостерігати, – продовжує Ірина Романюк.

А весь цей процес старанно фіксувала на свої камери знімальна група. Адже Феффери замовили фільм про свою подорож в Україну. Майже у всіх, кого вони зустрічали, брали інтерв'ю. Їх цікавило буквально все: наші цінності, як ми живемо, наші погляди на стосунки з Росією та навіть із сусідньою Польщею, і власне – чому ж так сталось, що нині у Локачах нема жодного представника єврейської нації і де знайти відомості про своїх предків?

Доки дійшли до пам'ятника жертвам Голокосту, іноземні гості понабирали до рук каміння. За їхньою давньою традицією, в знак шани кладуть не квіти, а саме каміння. Опісля делегація замовила обід у селищному ресторані. Досить скромний: червоний борщ, вареники, сирники. Феффери зазначили, що українські страви їм дуже до смаку.

Коли від'їжджали з Локач, щиро всі обіймалися з тими, хто супроводжував їх. Поїздкою Феффери лишились задоволені. Далі із Локач бразильська родина мільярдерів попрямували у Колки та Рівне, а вже звідти – у Варшаву та назад додому. Пообіцяли, що про свою подорож вони ще й напишуть книгу. Уже навіть готова передмова до неї".