Цьогоріч світова спільнота відзначає 80-ту річницю підписання Статуту Організації Об’єднаних Націй – фундаментального документа, що мав забезпечити глобальний мир та покласти край війнам і нехтуванню людською гідністю після Другої світової війни. Цей документ заклав основи сучасного міжнародного правопорядку, колективної безпеки, захисту прав людини та принципу суверенної рівності держав.

Такі були ідеалістичні цілі Статуту. Але разом із російським божевіллям, зростанням радикального фундаменталізму на Близькому Сході та великим вибухом популізму у західному світі ідеали Організації Об’єднаних Націй зазнають все більшого тиску від тих, хто не хоче грати за правилами, для кого мир – небажане явища.  

Як результат зараз одна з держав-засновниць ООН – Україна – зі зброєю в руках захищає ті самі принципи від агресії офіційного члена Ради Безпеки ООН – російської федерації. Росія, яка мала б захищати принципи ООН, цинічно порушила основоположні норми Статуту – від поваги до територіальної цілісності держав до заборони застосування сили. Особливо обурливим є той факт, що агресія вчинена не лише проти держави-засновниці ООН, а й однією з держав, яка незаконно зберігає статус постійного члена Ради Безпеки. Росія використовує право вето не як інструмент стримування конфліктів, а як щит для власних злочинів, блокуючи резолюції та уникаючи відповідальності.

Повномасштабне російське вторгнення в Україну викрило системні вразливості міжнародного права, створивши своєрідну лінію неповернення в історії глобальної безпеки. Стає очевидним, що ми не можемо жити за старими правилами й архітектура, збудована після 1945 року, потребує негайної та дієвої реконструкції. Світ не має права чекати нової глобальної катастрофи, щоб нарешті переглянути механізми захисту миру. 

Позитивним є той факт, що у переддень ювілею Статуту ООН, знаковим кроком стало підписання Угоди про створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України. Це не лише політичний жест, а й практичний інструмент для встановлення справедливості, притягнення до відповідальності тих, хто зневажає міжнародне право, та повернення сенсу словам «мир», «право» і «відповідальність». Цей Трибунал у Гаазі має потенціал стати прецедентом для всієї міжнародної спільноти, адже право має діяти завжди – навіть проти сильних і навіть під час війни. Однак відкритим залишаються питання – чи достатньо цього? Чи орган, покликаний берегти мир, повинен залишатися у парадигмі судів, трибуналів і міжнародних угод? Чи, можливо, таки має дієво протидіяти агресії, шляхом послаблення агресора і консолідації країн-членів довкола протидії тим, хто відмовляється від правил і норм.  

Україна вже зараз закликає держави-члени ООН не просто посилатись на Статут у виступах, а реально захищати його в дії. Адже державний кордон України – це не лише лінія на мапі, це кордон міжнародного права. Його порушення є викликом усьому світовому порядку.

У ці символічні дні Україна ще раз підтверджує: Статут ООН – це не музейний артефакт, а важливий документ, за який варто боротися. Ми твердо переконані, що міжнародне право має бути законом, а не декларацією, і лише так світ може уникнути нових трагедій. Україна є не лише жертвою агресії, а й активним захисником міжнародного порядку, на який спирається весь світ. Ми продовжимо цю боротьбу – за себе і за справедливість…

Статут ООН був підписаний на згарищі Другої світової війни як обіцянка: «ніколи знову». Проте обіцянку зламала агресія росіян і вперте небажання дивитися правді в очі від інших членів ООН. І, мені здається, зараз світ це розумію, а отже може спромогтися радикально переглянути функції ООН для того, аби на Землі  запанував мир. 

Як сказано 80 років тому в Сан-Франциско: «Якщо ми хочемо миру – мусимо бути рішучими в захисті права». Ці слова залишаються актуальними й сьогодні. От тільки ці слова потрібно нагадувати всім членам ООН щодня і щохвилини! 

Михайло Цимбалюк, народний депутат України, голова "Батьківщина" Львівщини