У п’ятницю, 7 лютого, Львів попрощається з військовослужбовцем Валерієм Іщуком, який віддав життя, захищаючи Україну від російських окупантів. Мерія закликає мешканців та гостей міста долучитись до міської церемонії прощання та утриматися в цей час від розважальних заходів і святкувань.

Молитва і прощання з воїном розпочнеться о 13:45 у храмі Пресвятої Євхаристії УГКЦ (вул. Величковського, 1).

Відтак, о 15:00 відбудеться Чин похорону в Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла. Опісля, орієнтовно о 15:30, буде загальноміська церемонія прощання з воїном на площі Ринок.

Поховають Валерія Іщука на Личаківському кладовищі. 

Біографічна довідка захисника 

Валерій Іщук («Пух») (11.12.1984-03.02.2025) Львів’янин.

Навчався у Середній загальноосвітній школі № 100 м. Львова. У ході навчання виявляв активну позицію та брав участь у шкільних заходах. Протягом 2001-2006 років здобував освіту у Львівському кооперативному фаховому коледжі економіки і права та на економічному факультеті Національного університету «Львівська політехніка». 

Брав активну участь у подіях під час Помаранчевої Революції, згодом розпочав волонтерську діяльність, щоб підтримувати своїх друзів на фронті.

Впродовж наступних років змінив кілька професій, обіймав посади у низці фінансових установ Львова. За словами рідних та друзів, «був веселою, надзвичайно світлою людиною з великим чуйним серцем та невимовною добротою. Але найбільше з-поміж усіх його виділяла неосяжна відвага, мужність та безстрашність. Про нього казали: «Незамінні люди таки існують!». 

Валерій Іщук «усього себе віддавав сімʼї, був винятково відповідальним та люблячим чоловіком і батьком для своїх синів та доньки дружини». Був «майстром на всі руки, йому вдавалося усе, за що він брався». У вільний час обожнював їздити за кермом та слухати музику.

Після початку повномасштабного вторгнення російської федерації без вагань став на захист Батьківщини від російських загарбників до складу 125-ї окремої бригади територіальної оборони регіонального управління «Захід» Сил територіальної оборони Збройних Сил України. Ніколи не кидав побратимів у біді, неодноразово витягував їх «із самого «пекла». Близькі кажуть: «Він дійсно любив свою справу, «горів нею» усім серцем, попри велику втому щоденної праці».

У Валерія Іщука залишилися дружина, батьки, сестра та діти.