У середу, 5 березня, Львів попрощається з військовослужбовцями Олексієм Волчанським та Іваном Снігіром, які захищали Україну від російських окупантів. Мерія закликає мешканців та гостей міста долучитись до міської церемонії прощання та утриматися в цей час від розважальних заходів і святкувань.

Чин похорону воїнів розпочнеться об 11:00 у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла. Опісля, орієнтовно об 11:30, відбудеться загальноміська церемонія прощання на площі Ринок.

Поховають воїнів на Личаківському кладовищі. 

Біографічні довідки захисників

Олексій Волчанський (03.03.1978-24.02.2025) Львів’янин.

Навчався у Середній загальноосвітній школі №77 м. Львова з поглибленим вивченням економіки та управлінської діяльності. Після завершення навчання одразу почав свою трудову діяльність, понад двадцять років займався монтажем станцій мобільного зв’язку та антенних споруд.

За словами близьких, був надзвичайно добрим, м’яким та людяним, завжди намагався усім допомогти.

Після початку повномасштабного вторгнення російської федерації за власним бажанням став на захист Батьківщини до складу 1-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України. Боронив суверенітет та територіальну цілісність Батьківщини на Сумщині та Харківщині.

В Олексія Волчанського залишилися мама, сестра, брат та племінники.

Іван Снігір (22.07.1999-25.02.2025) Народився у місті Миколаїв.

Навчався у середній загальноосвітній школі села Новомиколаївка. Закінчив Новомиколаївський ліцей Первомайської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області. Після завершення навчання проходив строкову військову службу на території Запорізької області.

У 2020 року переїхав до Львова, тут працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Захід-Холдінг».

За словами рідних, був винятково доброю, «домашньою» людиною, чуйним, надійним та люблячим чоловіком, усього себе присвячував родині. Кохав свою дружину та любив Батьківщину. Попри складне дитинство, йому вдалося зберегти любов до життя та чудове почуття гумору. Був «людиною-можливістю» – все неможливе для нього ставало реальним.

Після початку повномасштабного вторгнення російської федерації добровільно став на оборону держави від загарбників до лав 1-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України. Проходив військову службу на Харківщині та Сумщині, під час виконання бойового завдання отримав важке поранення.

В Івана Снігіра залишилися дружина, дядько, тітка та племінник.