У середу, 4 березня, Львів попрощається з військовослужбовцями Олегом Головатюком, Петром Лисовцем, Ігорем Михалюньом та Богданом Качмариком, які віддали життя, захищаючи Україну від російських окупантів. Мерія закликає львів’ян та гостей міста долучитись до міської церемонії прощання та утриматися в цей час від розважальних заходів і святкувань.

Чин похорону Олега Головатюка, Петра Лисовця та Ігоря Михалюня розпочнеться об 11:00 у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла. Опісля, орієнтовно об 11:30, буде загальноміська церемонія прощання на площі Ринок.

Олега Головатюка і Петра Лисовця поховають на Личаківському кладовищі, на полі почесних поховань №87  (вул. Пасічна), а Ігоря Михалюня — на Голосківському кладовищі, на полі 34-В.

Чин похорону Богдана Качмарика розпочнеться о 13:00 у храмі Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці УГКЦ (вул. Білогорща, 65). Поховають воїна на місцевому кладовищі на вул. Білогорща.

Біографічні довідки захисників

Олег Головатюк (24.04.1978 — 18.01.2026) Львів’янин.

Навчався у середній загальноосвітній школі №60 м. Львова, згодом — у Львівському торговельно-економічному університеті за спеціальністю «Маркетинг».

Працював у сфері торгівлі на приватних підприємствах.

Зі слів рідних, Олег займався боксом, захоплювався стрибками з парашутом, любив подорожі, лижі та активний відпочинок. Був інструктором з йоги. Вирізнявся спокоєм і врівноваженістю, завжди залишався усміхненим, був цілеспрямованим та активним. Мріяв про власну справу.

У 2025 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Південно-Слобожанському напрямку у складі 425-го окремого штурмового полку «Скеля» Сухопутних військ Збройних Сил України.

У Олега Головатюка залишилися мати, брат, дві доньки та родина.

Петро Лисовець (12.07.1977 — 22.02.2026) Львів’янин.

Навчався у середній загальноосвітній школі №30 м. Львова. Здобув професію механіка у Львівському міжрегіональному вищому професійному училищі залізничного транспорту.

Проходив строкову військову службу.

Працював автомеханіком, а згодом — майстром з ремонтних робіт.

Зі слів рідних, Петро вирізнявся спокоєм і сумлінністю, був неконфліктним, завжди готовим прийти на допомогу, добрим і щирим, життєрадісним. Захоплювався садівництвом, бджолярством та автомеханікою.

У 2025 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Дніпропетровському напрямку у складі 67-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України.

У Петра Лисовця залишилися брат, двоюрідні сестри та брати, родина і друзі.

Богдан Качмарик (16.05.1992 — 22.02.2026) Львів’янин.

Навчався у середній загальноосвітній школі №67 м. Львова, згодом — у Львівському фаховому коледжі будівництва, архітектури та дизайну. Також навчався у Львівському державному університеті внутрішніх справ за спеціальністю «Правознавство».

З 2011 року проходив службу у складі 7-го прикордонного Карпатського загону Державної прикордонної служби України.

Зі слів рідних, Богдан був дуже вихованим, сором’язливим і стриманим, глибоко віруючим. Був членом Вівтарної Дружини. Любив усе, що пов’язане з автомобілями, цікавився дрібною механікою та водінням.

Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Донецькому напрямку у складі 105-го прикордонного загону імені князя Володимира Великого Державної прикордонної служби України.

У Богдана Качмарика залишилися батьки, брат, бабуся, вуйко та родина.

Ігор Михалюньо (15.02.1978 — 28.02.2026) Уродженець села Підліски Львівської області.

Навчався у Підлісецькій загальноосвітній школі І-ІІ ступенів Мостиської міської ради Львівської області. Проходив строкову військову службу.

Працював у будівельній сфері за кордоном, згодом — водієм-далекобійником в Україні.

Зі слів рідних, Ігор з ранніх літ захоплювався музикою, професійно грав на акордеоні та синтезаторі, любив подорожі й туризм. Вирізнявся добротою, щирістю та справедливістю, був товариським, сміливим і мужнім.

Був учасником Антитерористичної операції (АТО). Брав участь у битві за Маріуполь, згодом — боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Донецькому напрямку у складі 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського Військово-морських сил Збройних Сил України.

Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів вступив до лав Державної спеціальної служби транспорту Міністерства оборони України, де здійснював охорону особливо важливих об’єктів національної транспортної системи.

У Ігоря Михалюня залишились двоє синів, донька, брати, сестри та велика родина.