"Досі не можу зрозуміти – хтось це може зрозуміти!
2 вересня минулого року ще завидна, за сонця, у Кременці було вбито популярного українського барда, кобзаря, бандуриста, володаря гран-прі першого фестивалю «Червона Рута» 1989 року Василя Жданкіна. Що було саме вбивство, підтвердила експертиза: якщо б водій авто їхав у межах дозволеного, то спокійно б зупинився за кілька метрів до Василевого скутера. А він навіть не гальмував і не пробував звернути вбік, щоб врятувати життя людини!!! Ба більше, за стільки часу молодий, майже юний винуватець, який тільки починає своє життя, навіть не пробував шукати шляхів примирення, вибачення з ріднею Жданкіна…

Бог йому суддя…

А тим часом, нарешті, справа передана в суд і він 29 травня у Кременці винесене свій вердикт.

23 травня Василю сповнилося б лише 62... Так би хотілося привітати друга з тим другим рочком, підняти чарку його за здоров’я, за радість і щастя, за довголіття…
До останку Василь шалено тішився своїми дітьми — Христинкою і Настею, вірною дружиною Іриною, внучками-улюбеницями Дарусею і Ганнусею. І хотів, хотів співати… Й співати...

Уперше всі вони, як і ті вірні колеги і знайомі, які не зрадили, з сумом згадають Жданкіна. Помоляться за його душу і піднімуть чарку за світлу і вічну пам’ять…

У серці кожного, хто бодай раз зазнав розкоші від зустрічі з його неповторним тембром, хто, хоча б на мить, оцінив щире золото його інтонацій і хто, хоч подумки, зміг пережити з Василем Жданкіним незагоєний душевний біль незліченних поколінь князів та гречкосіїв, козаків і священиків, воїнів і поетів за несправдженою українською мрією, співак займав і займає особливе місце. І віриться, що так буде завжди."