Цей напрямок став другим для Львова після колії до Відня, яку відкрили у 1861 році.

Ділянку між двома коронними краями Австро-Угорської імперії, Галичиною та Буковиною було урочисто запущено через п'ять років, у вересні 1866 року. У 1870 році колію продовжено до Ясс та Ботошанів, відтак її довжина сягала майже 580 км. Згодом проклали відгалуження від основної траси до Румунії та Росії, інформує "Еспресо.Захід".
Реалізація проєкту розпочалась у 1864 році, коли промисловець Віктор Офенгайм купив ліцензію на будівництво Львівсько-Чернівецької залізниці. Тоді ж він заснував товариство в Англії, де намагався залучити кошти на будівництво. Його президентом став князь Леон Сапєга, а заступником – князь Кароль Яблоновський.

Про Леона Сапєгу ходять легенди, що він вмовляв англійських фінансистів вкласти кошти у будівництво залізниці за допомогою глобуса і власної шнурівки, пояснюючи, що найкоротший шлях з Англії до Індії пролягає саме через Львів.

Вочевидь, переговори завершились успішно, бо роботи почалися шаленими темпами. Керував ними англійський підприємець Томас Брессей, який мав досвід будівництва залізниць по всьому світі. Відтак уже у вересні 1866 року відкрито першу ділянку зі Львова до Чернівців, у 1869 році вітку дотягнули до Сучави, а до кінця 1870 року – до Ясс та Ботошанів. Відтак компанія почала називатись Цісарське крайове приватне Львівсько-Чернівецько-Ясське залізничне товариство. У 1889 році її викупили і вона увійшла до складу Державної залізниці Австро-Угорської імперії.

Водночас з будівництвом першої частини колії звели й залізничний двірець, який також отримав назву Чернівецький. Його відкрили також у вересні 1866 року.

Що цікаво, він існував паралельно з Головним залізничним вокзалом, який обслуговував іншу приватну залізничну колію, імені Карла Людвіга, яка прямувала до столиці держави – Відня. Спочатку обидві колії навіть не були сполучені між собою, проте згодом вони синхронізували свою роботу. Спочатку Чернівецький двірець навіть мав перевагу, адже до нього була підведена трамвайна колія, крім того, він розташовувався на 400 метрів ближче до міста, що було набагато зручніше для пасажирів.

Після відкриття колії до Підволочиська у 1871 році, яка з'єднала Австро-Угорську та Російську імперії, всі пасажирські потяги почали прибувати на вокзал Карла Людвіга, а Чернівецький – став товарною станцією.

Позаду двірця розташовувались пакгаузи для перевантаження вантажів з потягів на підводи, а також склад льоду, оскільки холодильників у той час ще не винайшли. Між вокзалом і пакгаузами був  канал для відведення води, бо вокзали розташовувалися на самісінькому водному горизонті, а місто не дозволило приймати воду з вокзалів у власну каналізацію.

У такому статусі він успішно переживав Першу світову війну, але у 1919 році тут стався вибух амуніції, що перетворив двірець на руїну, яку ніхто не мав наміру відбудовувати.

Відзначимо, що Чернівецький вокзал був виконаний у неоготичному стилі за проєктом Людовіка Вежбицького і мав чотири поверхи. Він був розташований приблизно у тому місці, де зараз Приміський вокзал. Тобто фактично на базі його інфраструктури і було організоване окреме приміське сполучення, що значно розвантажило Головний вокзал Львова.

Зараз про цю величну споруду нагадують хіба кілька господарських будівель та перони для вантажних перевезень між Приміським та Головним вокзалами.