• Головна
  • Новини
  • 14 вересня легенда українського телебачення Тетяна Цимбал святкує 75-ліття!!!

13.09.2021, 17:24

14 вересня легенда українського телебачення Тетяна Цимбал святкує 75-ліття!!!

Тетяна Цимбал: «Уперше на студії телебачення побачила Левка, Володю, Назарія і Василя у 1970– му. Вони були тоді ще майже дітьми! Уперше в житті юні буковинці з особливим хвилюванням розглядали телевізійне облаштування, проводи, камери, мікрофони, студії... Назарій, якому минуло 19, взагалі виглядав підлітком! Ось такі діти з Буковини зробили український прорив. Наша пісня зазвучала повсюди»

Тетяна Цимбал: «Кожен час мав своїх кумирів і свої шлягери. Моїми кумирами були неперевершена красуня Юлія Пашковська і Валентина Купріна. Варто сказати, що естрадні пісні в 1960–1970–их летіли у світ з голосів наших оперних співаків: Дмитра Гнатюка, Миколи Кондратюка, Костянтина Огнєвого, Анатолія Мокренка, Юрія Гуляєва. Їм довіряли свої невмовкаючі і безсмертні шлягери композитори–корифеї Платон Майборода, Ігор Шамо, Олександр Білаш, Степан Сабадаш, Володимир Верменич. Я мешкаю неподалік Будинку композиторів у столиці, тож, проходячи повз нього, вдивляюся в меморіальні дошки і щоразу в душі наспівую: «Як тебе не любити, Києве мій?», «Вчителько моя, зоре світова...» чи «Я візьму той рушник, розстелю, наче долю...» Боже, які були часи і які пісні народжувалися!

А потім телебачення (я вже там працювала) заворожено знімало і показувало «Смерічку» Левка Дутковського, її солістів — Назарія Яремчука і Василя Зінкевича. Настала вікопомна ера пісень Володимира Івасюка. Кожен українець, незалежно від того, мав він голос чи не мав, наспівував «Червону руту» і «Водограй», «Я піду в далекі гори» і «Відлуння твоїх кроків».

Уперше на студії телебачення побачила Левка, Володю, Василя і Назарчика у 1970–му. Вони були тоді ще майже дітьми! Уперше в житті юні буковинці з особливим хвилюванням розглядали телевізійне облаштування, проводи, камери, мікрофони, студії... Назарій, якому минуло 19, взагалі виглядав підлітком! Ось такі діти з Буковини зробили український прорив. Наша пісня зазвучала повсюди.

Так, як вибухнула в Москві Україна музична, не змогла жодна інша з тодішніх 15 республік. Пісні «Смерічки» Левка Дутковського (тоді вже західного, європейського зразка і звучання) для москвичів стали шоком, нічого подібного вони до того не чули! А ті пісні співали красиві, молоді, внутрішньо вільні карпатські легіні.

Віддаймо належну шану геніальності і завбачливості Левка Дутковського, який із самодіяльного створив високопрофесійний колектив. І ще й який: ВІА номер один у Радянському Союзі. А до тих голосів додавалися філігранні стилізовані під народні естрадні костюми. Москва була «покладена на лопатки». І «Смерічка» стала першою, хто це зумів зробити!

Боже, скільки ж мені було в 1970–их?! Я була дівчам.

І для мене це була величезна честь — оголошувати виступ Назарія Яремчука. Тоді концерти влаштовувалися не за гроші, зібрані з величезними труднощами у спонсорів, а за сприяння Міністерства культури. Мистецькі акції відбувалися не за принципом «захотів, бо назбирав гроші», а на державному рівні, лунала творчість справді гідних.

Були і незвичні зустрічі. Такою стала наша з Назарієм поїздка в Чорнобиль. Осінь 1986 року. Уже трішечки всі оговталися від першого шоку, вже почалися роботи зі зведення саркофагу. Нас повели в бункер, звідки керували роботами–ліквідаторами. Назарій дуже зацікавлено, з особливою зосередженістю і повагою до тих людей придивлявся до всього, слухав ті розповіді. Ця поїздка була пам’ятною і для нього, і для мене. Самовіддано працювали наші журналісти, оператори. Розповідали про величезну техногенну катастрофу, до якої була прикута увага світу. Активно трудилася і музична редакція.

Ми їздили в Чорнобильську зону з найвідомішими виконавцями. Назарій розумів і відчував наскільки його чекають ті люди, які відрізані від родин, від світу. Вони навіть листа не могли написати, адже із зони через забруднення нічого не можна було висилати.

Дух ліквідаторам піднімали їхні кумири, які не лише там співали, а й всіляко підтримували у спілкуваннях. Вони не відпускали нас з Назарієм. Не могли наговоритися.

Ті чорнобильські концерти перетворювалися на зустрічі людей, які об’єднані спільною бідою, спільною тривогою. Не тільки ліквідатори були там, а й медики, фізики, вчені з різних галузей науки, шахтарі, військові. Дуже тепло сприймався ними всіма Назарій, його любили, йому вірили. Бо був світлою Людиною, яка випромінювала добро кожному. Звісно, що був нормальним, живим чоловіком, який міг ображатися чи підвищити голос. Але я ніколи його таким не бачила.

Назарій Яремчук для мене залишився живим. Символом нашого покоління. Світлим, талановитим. Всесторонньо красивим.

Про нього в мене лише теплі й добрі спогади яскравого періоду мого життя. Моєї молодості. Зріс наших талантів тієї епохи спалахнув на Заході України, в Києві. Ми знаємо їхні імена. Шануємо, гордимося, пам’ятаємо...

Ті роки дали такий потужний вибух українській культурі, українській пісні. І слава Богові. Як і те, що подарував нам Назарія Яремчука, який був і назавжди залишиться великим українцем, справжнім патріотом, відданим служінню рідній пісні».

(З книжки Михайла Маслія "Незрівнянний світ краси Назарія Яремчука", Видавничий Дім "Букрек". м. Чернівці. 2021 рік).

Обговорення

Завантаження плагіну facebook...

ТОП

ФОТО

Відео

У Карпатах знайшли 6-річного хлопчика - за 2 км від місця, де його загубили 14 серпня

Коментар

Блоги

Богдан Рабешко

Останні 5 років стали вироком для львівського книговидавництва

Михайло Цимбалюк

Незалежність починається у серці кожного з нас!

Василь Чорний

Карпатські села зблизька. Частина 3

Підпишіться на WestNews.info у Facebook: