У середу, 10 вересня, Львів попрощається з військовослужбовцями Віталієм Прокопчуком, Михайлом Новосадом, Андрієм Пехом та Валерієм Малихом, які віддали життя, захищаючи Україну від російських окупантів. Мерія закликає мешканців долучитись до міської церемонії прощання та утриматися в цей час від розважальних заходів і святкувань.

Прощання з Віталієм Прокопчуком розпочнеться о 09:00 у Храмі Різдва Пресвятої Богородиці, що на Сихові. Прощання із Андрієм Пехом розпочнеться також о 09:00 у Храмі Вознесіння Господнього (вул. Широка, 81а). 

Чин похорону Віталія Прокопчука, Михайла Новосада, Андрія Пеха та Валерія Малиха відбудеться об 11:00 у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла. Опісля, орієнтовно об 11:30, буде загальноміська церемонія прощання на площі Ринок.

Віталія Прокопчука, Михайла Новосада та Андрія Пеха поховають на Личаківському кладовищі, на полі почесних поховань новітніх Героїв, а Валерія Малиха – на Голосківському кладовищі, на полі ветеранів. 

Біографічні довідки захисників 

Віталій Прокопчук (06.04.1999 – 02.09.2025) Львів’янин.

Навчався у навчально-виховному комплексі «Школа-гімназія І-ІІІ ступенів Блаженного Климентія та Андрея Шептицьких». Згодом здобув професію маркетолога у Львівському національному університеті ветеринарної медицини та біотехнологій імені Станіслава Ґжицького.

Працював приватним підприємцем, надаючи технічні послуги у сфері мобільного зв’язку.

Зі слів рідних, Віталій дуже любив свою роботу й усе, що було пов’язано з технікою. Був добрим, веселим і запальним, водночас сміливим та щирим.

У 2025 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Дніпропетровському напрямку у складі 11-го окремого штурмового батальйону Сухопутних військ Збройних Сил України.

У Віталія Прокопчука залишилися батьки, брат, сестра, бабуся та дідусь.  

Михайло Новосад (31.10.1981 – 09.10.2023) Львів’янин.

Навчався у середній загальноосвітній школі № 30 м. Львова.

Проходив строкову військову службу.

Працював водієм на приватній фірмі та будівельником на Приватному підприємстві «Будівельна корпорація “РІЕЛ”».

Зі слів рідних, Михайло займався спортом, любив легку атлетику та автомобілі; був спокійним, доброзичливим, завжди готовим допомогти.

Був учасником АТО.

Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів став на захист Батьківщини. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Запорізькому напрямку у складі 46-ї окремої аеромобільної Подільської бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України.

Нагороджений відзнакою Міністерства оборони України «За поранення», нагрудним знаком «Учасник АТО», та пам’ятними відзнаками від командування.

У Михайла Новосада залишилися мати, сестра та донька. 

Андрій Пех (10.12.1987 – 23.08.2025) Львів’янин.

Навчався у середній загальноосвітній школі № 65 м. Львова. Здобув професію столяра-реставратора у Львівському професійному коледжі прикладного мистецтва та дизайну (колишнє Професійно-технічне училище №12).

Проходив строкову військову службу.

Працював різноробочим на приватних підприємствах.

Зі слів рідних, Андрій цікавився технікою й комп’ютерами, любив риболовлю, захоплювався жанром японського аніме. Був цілеспрямованим, добрим і товариським.

Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів став на захист Батьківщини. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Луганському та Дніпропетровському напрямках у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сухопутних військ Збройних Сил України.

Нагороджений медаллю «Ветеран війни».

У Андрія Пеха залишилися дружина, донька, мати, сестра з родиною та бабуся.   

Валерій Малих (26.01.1972 – 07.09.2025) Львів’янин.

Навчався у середній загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 48 м. Львова. Згодом здобув технічну освіту у Львівському технікумі зв’язку і телекомунікацій. Продовжив навчання у Військовому інституті при Національному університеті «Львівська політехніка».

Проходив військову строкову службу у Військово-повітряних силах України, де отримав звання майора.

Із початком повномасштабного вторгнення приєднався до корпусу резерву Сухопутних військ Збройних Сил України. Служив офіцером групи цивільно-військового співробітництва у складі військової частини А3369, виконував завдання в оперативних угрупованнях військ «Дунай» та «Луганськ». У цей період отримав військове звання підполковника та посвідчення учасника бойових дій.

Зі слів рідних, Валерій був добрим і усміхненим, любив тварин, природу і не уявляв життя без собаки. Цікавився оформленням та стилістикою ремонтних робіт, завжди приходив на допомогу, був відданим сім’янином.

Нагороджений відзнакою Головнокомандувача Збройних Сил України – нагрудним знаком «Хрест Військова честь».

У Валерія Малиха залишилися дружина та дві доньки.