Отець-студит Юстин Бойко готується до публічної презентації у Львові своєї першої книги – «Розмови з Богом за кавою».

Це збірка дописів священнослужителя у мережі Фейсбук. Публікації зібрані за два роки. На кожній сторінці книжки – дата ранкових думок Юстина Бойка.

На перших сторінках – історія про монаше покликання священнослужителя, спогади  з дитячих років у рідному селі.

Юстин Бойко каже, що народилася книга спонтанно.

«Я не планував щось таке писати у форматі книги. Вона зродилася у тому часі, коли я був настоятелем у Свято-Іванівські лаврі. Це наша славна обитель, яку заснував Шептицький. На її базі нині створений скансенс – Музеєм народної архітектури та побуту імені Климентія Шептицького. У народі його називають Шевченківський гай. Мене туди дали в 2015 році.  Після гучних подій навколо святкування 150-ліття митрополита Андрея Шептицького.

То був досить плідний для мене рік. У тому значенні, що я зміг багато чого і сам здобути, і іншим переказати. Я вам щиро кажу, що в середовищі монашому монастир був місцем, куди не дуже кожен хотів іти. Там є така малесенька хатинка, кімнатки півтора на два метри, на кількох монахів. І тому це сприймалося швидше за все, як місце, скажу грубо, заслання. Коли я пішов туди, першу ніч я не міг спати. Тому що я не міг собі уявити, як я тут зможу пробути три роки.

І тоді я написав моєму приятелеві, духівникові та доброму другові владиці Йосифу Міляну, який мене знає від дитинства. Я хотів з ним зустрітися. Я прийшов до владики і кажу йому: «Владико, мене дали настоятелем до Гаю. Я правдоподібно там не витримаю». І розказав йому свої болі, переживання першої ночі. А він мені каже: «Якщо то Божа воля, якщо то Божий знак, а ти спротивишся?». І він далі говорив, але оті слова «Якщо то Божа воля» мені настільки запали у серце, що я перейнявся тими словами, і я почав робити те, що я міг. Почав відновлювати пам'ять про братів Шептицьких у тому місці», – розповів отець студит Юстин Бойко.

Священнослужитель наголосив: львів’яни знали про Шептицьких, але про спадщину, яку вони нам залишили, ніхто не говорив. Тож отець з допомогою друзів почав все то відновлювати.

Робота сильно втомлювала священнослужителя. Тож єдиним моментом тиші для Юстина Бойка був ранок, коли він виходив на двір, де була алея і співали пташки. Іншими словами, у серці Львові була відчутна атмосфера українського села.

«І в тій атмосфері мені почали народжуватися гарні думки. Такі думки, якими я намагався зарядити себе на цілий день. Але я потім спостеріг, що ті думки є все одно моєю розмовою з Богом. А я великий любитель кави. Ще з мого періоду перебування в Італії. Мені дівчата з Італії переслали кавоварку. Я собі щодня робив каву і ходив під Хрест. Тому що моя духовність – духовність Христа. Я дуже люблю Христовий хрест. Він для мене є ознакою того, що Бог є зі мною. Часом завжди його ношу. І я почав мої роздуми викладати на папері, і в Інтернет виставляти. Прикрашати, очевидно, гарними зображеннями кави», - додав отець Юстин Бойко.

Усі ці роздуми збиралися роками. А  коли священнослужитель пішов з Лаври, видавництво запропонувало скомпонувати їх у книжку, яка і побачила світ наприкінці жовтня.

Як зазначає отець Юстин Бойко, ця книга – доказ того, що розмова з Богом – це не лише молитва у церкві чи біля ікони. Це, перш за все, і час ранкового кавування. Коли ми плануємо день і сповнюємося енергією.

Презентують видання 9 листопада.

Олег ГАЛІВ.