За колоритом та гучною колядою – у гори. Мандрівників з усіх кутків України не лякають ні карпатські морози, ані тривалість обряду – близько п’яти годин.

У селі Криворівня Верховинського району Івано-Франківської області – людно. Мальовничий закуток гуцульських Карпат – знаковий для української культури і відомий любителям автентики, але в період різдвяних свят оживає особливо. Шлях до церкви знайти нескладно: прямуйте за колядниками, або ж на джерело коляди «Бог предвічний», що луна міжгір’ям.

«Жоден рукотворний храм – ні Софія Київська, ні Софія Константинопольська, ні базиліка Святого Петра у Римі, ні буддистський храм, – не зрівняється із жодним із нас, до прикладу, із Даринкою, яка народилася вчора у нашому селі, бо храми й ікони – рукотворні, а в людині – образ Христа». Така гуманістична проповідь отця Івана Рибарука після служби Божої тлумачить прихожанам та гостям суть свята Водохреща. Проповідь, яка хоч і триває понад годину, слухають уважно.

Близько полудня – ніде яблуку впасти. Проте до закінчення таїнства миропомазання, черга до якого не меншає більше години, безупинно колядує церковний хор. Колядки, хоч і традиційні, однак по-гуцульськи довгі. Частина глядачів та учасників тісняться у храмі, частина – гомонять надворі. До слова, Церква Різдва Пресвятої Богородиці, лише перенесена(!) сюди із присілка Заріччя рівно 300 років тому – у 1719-му, визнана найвищим досягненням традиційної гуцульської архітектури і має статус пам'ятки архітектури державного значення.

Тим часом на пагорбі довкола церкви Різдва Пресвятої Богородиці зібралось 126 колядників. Від кожного присілка – своя «партія». Однак Йорданська коляда, на відміну від Різдвяної, – спільна. Відтак коротша, але гучна. Втім, якістю не жертвують: серед інструментів – скрипки, трембіти та  найбільш поширені роги.

Біля дзвіниці – кілька трембітарів, решта ж стають у велике коло. Голосний заклик сотні піднятих угору рогів лунає ген-ген за Чорний Черемош.

Керують усім процесом отець Рибарук та «берези»  – лідери колядницьких груп.

Вік для справжнього колядника – не завада: у колі чимало дітей. Найстаршому учасникові криворівнянської коляди виповнився 81 рік, а наймолодшому Іванкові – лише 6!

До обов’язку ставляться відповідально: текст довжелезної колядки знають назубок, а барткою (топірцем) орудують не менш завзято, ніж дорослі «колеги». Адже коляда – справа серйозна: окрім збереження традицій, обряд фінансово сприяє реставрації храму. Куди спрямують кошти, вирішують усім селом, але це завжди – соціальні потреби.

«Бути колядником – гонорово. Абикого не беруть, – пояснює головний колядувальник, а раніше – довголітній сільський голова Криворівні Іван Зеленчук. – То є добірне товариство. Чоловіки мають бути порядними і ґаздами добрими. А парубки – скромні й до роботи спритні. Аби були музикально  замислені…» Якщо колядник лихословить, або ж забагато пригощається, його можуть із ватаги попросити. А це вважається великою ганьбою.

Аби освятити воду, процесія колядників, жителі Криворівні та туристи спускаються до берега Чорного Черемоша. Місце для кульмінації святкування Йордану впізнати легко: місцеві умільці встановили тут льодяні скульптури – хрест,  капличку та рік від Різдва Христового. Готуються ретельно, усім селом: чоловіки вирізають фігури із брил, а жінки оздоблюють їх та навколишні ялинки.

Після освячення воду набирають прямо із річки. «Тара» для неї оздоблена не згірш Великоднього кошика.

Та й до Йорданських занурень у Криворівні ставляться цілком лояльно: із десяток місцевих сміливців, з поміж яких – навіть кілька жінок та дітей, таки наважуються скупатись у крижаній гірській воді.

Обряд Водохреща, як і годиться, закінчується спільним виконанням гімну та молитвою. Втім, закінчилась Велика Коляда лише у Карпатах. Львів’яни натомість матимуть нагоду насолодитись дійством уже 27 січня о 14:00 – під час Дня гуцульської культури.

Ольга Никорак, фото - Юрій Никорак.