Молода мама з Івано-Франківська об'єднує людей на допомогу військовим.

Софія Калабайда, 21 рік, родом із Калуша, зараз проживає в Івано-Франківську, в шлюбі виховує сина. За фахом – медсестра, працювала в стоматології. З початком повномасштабного вторгнення її шлях у волонтерстві набув нового змісту. Однак її перші кроки в підтримці військових розпочалися ще під час АТО, коли вона, будучи дитиною, надсилала малюнки на фронт. 

У цьому інтерв'ю вона розповідає про те, як почала допомагати військовим, які виклики зустрічала на своєму шляху, та що її мотивує.

- Що надихнуло вас створити благодійну організацію? Як починався ваш шлях у волонтерстві?

Моє волонтерство розпочалося ще під час АТО. Я була дитиною, але вже тоді намагалася підтримати наших військових – малювала для них листівки, які передавала через місцеву волонтерку. Це був мій спосіб висловити підтримку тим, хто на передовій. Коли почалося повномасштабне вторгнення, я працювала кожен день і паралельно збирала допомогу для військових. Одного дня до мене написав давній знайомий із запитом на допомогу: потрібні були амуніція та продукти. Я зрозуміла, що сама не впораюся, тому звернулася до волонтерки Кароліни, за діяльністю якої стежила. Вона запропонувала об'єднати зусилля, і ми разом зібрали перший вантаж. Це стало початком нашої співпраці, і я вирішила створити благодійний фонд.

- Яким був ваш перший збір?

Перший збір був дуже вдалим – ми змогли заповнити половину автобуса і разом з іншими волонтерами поїхали на схід. Коли ми доставили допомогу, хлопці були дуже раді та вдячні. Це мене дуже надихнуло, я відчула, що ми робимо щось дійсно важливе.

- Які виклики виникли на початку діяльності?

Найбільшим викликом був другий запит на допомогу. Ми повернулися зі сходу 31 грудня, а там побачили військових, здається, це була «десятка», які просили знайти їм берці та їжу. Чоловіки були в порваних тканинних кросівках, а на дворі зима. У мене просто сльози текли, коли я це побачила. Ми мали кілька днів на те, щоб зібрати допомогу, і це було дуже важко, бо зразу після повернення я почала активно шукати все необхідне.

- Яку допомогу надає ваша організація?

Ми допомагаємо всім, крім забезпечення автомобілями. У фонді немає чоловіків, і я не можу взяти на себе таку відповідальність. Натомість ми збираємо кошти на амуніцію, продукти, медичні засоби та інші необхідні речі.

- Який був ваш найбільший збір?

Ми збирали 630 тисяч гривень на три підрозділи. Всі потреби вдалося закрити, крім дрона Mavic 3T. Серед потреб були: дрони Mavic 3, генератори, ретранслятори, відеопередавачі, антени, перетворювачі, окуляри для FPV, та магазини для зброї. Це був дуже важкий період для мене, бо я готувалася до пологів і паралельно вела великий збір.

- Розкажіть про виставку автомобілів «SINDIKAT Cars Show». Як виникла ця ідея?

Ідея організувати виставку автомобілів належала клубу, адміністратор якого навчався зі мною в медичному університеті. Він написав, що хочуть допомогти, і ми разом вирішили зробити автовиставку з благодійною метою. Хлопці самі займались організацією, обирали машини для виставки. А ми від благодійного фонду організували виставку військових трофеїв і провели благодійний розіграш. Це був успішний захід, який зібрав значну суму, понад 50 тисяч гривень, для допомоги військовим.

- Ви також проводили благодійний поетичний вечір «Віршами на Авто» для ЗСУ з Віктором Павлюком. Як він пройшов?

Ми збиралися зробити великий поетичний вечір на 70 людей. Організувати було важко, адже це була зима, хотілося зробити захід якомога гарнішим – зі шведським столом та аукціоном. Однак прийшло лише 20 осіб, здебільшого знайомі. Я вже думала, що це провал, але Віктор Павлюк підтримав мене, і ми запустили трансляцію. У підсумку ми зібрали більше 20 тисяч гривень, що допомогло закрити збір на тепловізор для мого друга, який зараз безвісти зниклий.

- Які інші благодійні заходи ви організовували?

Ми проводили розіграші та аукціони тубусів від гранатометів. Раніше було легше їх доставити, вони безпечні та не становлять загрози. Один з тубусів розмальовувала Кароліна, і його передав її наречений. Люди активно брали участь у таких заходах, але з часом інтерес почав спадати.

- На які напрямки працюєте?

Ми працюємо за всіма можливими напрямками. У нас є волонтери в різних містах, до яких звертаються з запитами, і ми відкриваємо збори.

- Які міста особисто відвідували?

Перша поїздка дуже запам'яталася. Ми побували в багатьох містах: Мирноград, Покровськ, Запоріжжя, Бахмут – це лише деякі з них. Ці поїздки дають можливість побачити ситуацію на власні очі і зрозуміти, як ми можемо допомогти.

- Чи були пригоди під час поїздок?

Були, і не раз. Наприклад, одного разу під Запоріжжям у нас зламалася машина, GPS перестав працювати, а нам потрібно було знайти військових без карти. Я вийшла з машини і запитала у людей на вулиці, де знаходиться потрібна вулиця, але вони мені відповіли: «Ми вас не понімаєм». Це було дуже неприємно, адже я спілкувалася українською мовою. Наступного дня у нас відлетіла фара з цієї ж машини, згодом і бампер з вихлопною трубою, коли ми їхали через Оріхів під обстрілами. Було дуже страшно, але ми завжди знаходили вихід із ситуації і доставляли допомогу.

- Що найскладніше у волонтерській діяльності?

Найважче – це розуміти, що ми втрачаємо людей. Особливо важко, коли це знайомі. Мій близький друг служив у 25-й бригаді, і він зник безвісти після того, як написав у наш чат, що йде на позицію. Це було 11 квітня. Його мама зараз разом з нами відкриває збори. Дуже важко усвідомлювати, що багато військових, яких ми знали, вже немає в живих, а інші зараз проходять реабілітацію після важких поранень.

- Що вас мотивує?

Моя головна мотивація – це мирне майбутнє для наших дітей. Хочу зробити все можливе, щоб вони не бачили війни. Мене також надихає вдячність військових, коли вони записують відео зі словами подяки. Це завжди викликає сльози радості.

- Як ви боретеся зі стресом?

Часом я плачу або кричу, а потім знову берусь за роботу. Лікуватись від депресії буду після війни.

- Яким був ваш перший та останній збір?

Перші збори давалися дуже легко, люди активно підтримували і суми швидко закривались. Але з часом потреби зросли, і стало складніше. Моя мрія – щоб всі українці об'єдналися так, як це було 24 лютого 2022 року. Якби не було такої байдужості, ми б зберегли більше життів.

- Які у вас плани на майбутнє?

Я думала про це не раз. Можливо, в майбутньому ми будемо займатися реабілітаційними заходами для військових. Поки що не знаю точно, але впевнена, що буду продовжувати допомагати.

Зараз Софія Калабайда та її команда продовжують активний збір для підтримки трьох підрозділів ЗСУ. Потреби включають засоби зв'язку, генератори, пропелери, планшети, каски та інше обладнання – все це необхідне для того, щоб наші захисники залишалися на зв'язку та були готові до будь-яких викликів. Загальна сума збору – 370 тисяч гривень.

Долучитись до збору:

Велика подяка пані Софії  та БО «ВО «ЩИТ НАДІЇ» за плідну працю для ЗСУ та України.