Війна відформатувала життя кожного з нас, когось більше, когось менше.  Півроку тому ніхто й уявити не міг, що дуже швидко до нашого повсякденного лексикону ввійдуть раніше незнайомі або ж маловживані слова: двохсоті, трьохсоті, біженці, вдови, сироти тощо. Не обминула війна і мій дім – 18 березня від ракетнобомбового удару загинув мій син Теодор, який у складі 36-ої бригади морської піхоти обороняв стражденний Миколаїв.  

Маю надію, що жарти із популярними минулої весни іменами для новонароджених  – Байрактар та Джавелінка – так і залишаться жартами, втім, я вже ні в чому не впевнена.  Мій світ перевернувся догори ногами і хто зна, де б я була сьогодні, якби не всебічна підтримка рідних, друзів і допомога психотерапевтів. Отож, хочу подякувати Центру надання послуг учасникам бойових дій за дієву допомогу родинам загиблих, а також за організацію реколекцій в Гошеві для таких родин.  Про будні психотерапії, її особливості на українському грунті  розповідає Марина Маневська – ім’я в світі професіоналів, дипломована  психотерапевтиня, яка допомогла тисячам пацієнтів та, так вже сталося, мама, син якої також загинув на війні, відтак як подолати наслідки втрати пані Марина знає не з книжок.   

Чим викликана необхідність все більшого застосування психотерапії в сучасному світі?

Основою здорової психіки є стабільність. Саме тому в суспільстві іноді ще присутній такий феномен, як туга за минулим.  Попри те, що життя за часів СРСР було нелегким, такі чинники як ковбаса по 2,20, 15-го аванс, 30-го зарплатня, 21 день відпустки - закарбувалися як еталон стабільності, хоча всі ми розуміємо, що це було трудове рабство. Сьогодні стабільність відсутня з багатьох причин. Навіть не потрібно занурюватися в час пандемії чи війни, бо ще задовго до цих подій ми зіштовхнулися зі стрибками цін на все без винятку, що унеможливлює планування не лише самих покупок, але й життя. Бо передбачити купівлю житла чи авто, запланувати відпочинок в умовах економічно-фінансової нестабільності неможливо. Все це призводить до того, що наш мозок не справляється з перевантаженнями, через велику кількість емоційно насичених подій на одиницю часу він дає збій і, якщо вчасно не відреагувати, можуть виникнути серйозні проблеми з психікою. Безслідно нічого не зникає, наше тіло ми пам’ятає всі психотравмуючі ситуації в нашому житті, навіть якщо ми самі вже цього не пригадуємо. Наша фізіологія не має чорної скриньки, де вона може утилізувати травму, швидше за все, цією чорною скринькою стане хвороба, душі або ж тіла. Відтак, щоб не ускладнювати ситуацію, варто вчасно звернутися до психолога, а ще краще до психотерапевта. 

В чому різниця між психологом, психотерапевтом і психіатром?

Психолог визначає проблему і може скерувати, а швидше порадити клієнтові, як діяти, що робити. Робота психотерапевта є тривалою і це є більшим зануренням в світ пацієнта з  корекцією його поведінки та мислення. Психіатр лікує за допомогою ліків, лише він може призначати медикаментозне лікування, а також вирішувати що ще може допомогти в цьому чи іншому випадку.  Однак наше суспільство налаштоване дуже упереджено до цієї галузі медицини, більше того, панує думка, що звертатися по психологічну чи психіатричну допомогу варто лише в крайньому випадку. Тому переважна більшість людей, які зіштовхнулися зі збоєм в психіці, ігнорують перші симптоми, що ускладнює лікування та  перебіг одужання.  

Інша категорія потенційних пацієнтів хибно вважає, що можуть самотужки справитися з психічними розладами.  Але ж коли нас болить зуб, ми не намагаємося його самостійно запломбувати, ми йдемо до стоматолога.  Так само людина не може сама себе прооперувати.  То чому ж ми вважаємо, що можемо справитися самі з викликами, з якими повсякденно ми зіштовхуємося? Це є ілюзія, яка може вартувати дуже дорого.  Додайте до цього дев’ятий рік війни в Україні, величезну кількість людей, які пройшли через це горнило – а війна це не тільки подвиги та медалі, це прильоти, гради, смерті, відчай, численні флешбеки і багато іншого. І ось з цим люди повертаюся додому і вже вся родина має ПТСР – первинний посттравматичний синдром в тата, що був на війні, вторинний – у мами, дитини, собаки та кішки.  Чи піде до психолога мама? Ніколи в житті, бо вона вважає, що через важке життя вона просто є трішки «нервовою».  І це грубою помилкою, наслідки якої важко передбачити. Це свідчить про відсутність культури стежити за своїм здоров’ям, любити себе, бути відповідальним стосовно тих, кого ти любиш.  В ідеалі, так як ми робимо флюорографію раз на рік, так варто  б хоча б раз на рік поспілкуватися з психологом, щоб визначити свій рівень психічного здоров’я, вчасно його скорегувати.  Коли я дивлюся кримінальну хроніку, в злочинцях чи в неадекватах я бачу задавнені травми, вчасно недіагностовані анамнези, що призвело до сумних наслідків.  Однак всього цього в більшості випадків можна було уникнути, якщо не полінуватися вчасно звернутися до фахівця. 

Що б ви хотіли побажати нашим громадянам в цьому особливому часі війни?

Кожному з нас необхідно навчитися дбати про себе насамперед. Це як в літаку, який падає: мама зобов’язана спочатку одягнути кисневу маску собі, а вже потім своїй дитині. Бо життя дитини залежить безпосередньо від мами, якщо мама не подбає про себе, то про дитину вже нікому буде дбати. Бережіть себе, свій спокій, вірте в те, що правда переможе. Творіть свій світ позитивними думками!        

Галина Осадча, спеціально для ІА «West News».