Українська традиційна культура визнається однією з найяскравіших і найбагатших в світі. Це без емоційного перебільшення. А ось з професійною українською культурою не все так добре.

Тобто у нас є великі особистості у всіх жанрах, видатні твори, але загальне середовище професійної української культури і аудиторія, яку вона обслуговує, все ж часто має фрагментарний характер, не відповідаючи ні суспільним потребам, ні реальним викликам. Тому якщо українські народні пісні співають навіть там, де вже не розмовляють українською, то сучасні твори часто не є пріоритетними навіть в україномовних районах.

В геополітичному відношенні найгіршим є те, що сучасна українська культурна продукція не охоплює всі соціальні групи суспільства і не користується попитом у всіх регіонах держави.

Ще одна геополітична проблема – це вкрай низька присутність української культури у великих містах центрально-східної та південної України, що не дає їм змоги і підстав оптимально обслуговувати україномовну прилеглу сільську округу та середовище малих міст.

Зрозуміло, що така ситуація – це результат несприятливих політичних умов, засвідчуючи той факт, що процеси модернізації українського середовища так і не завершилися. Показово, що цей необхідний етап успішно пройшли національні культури країн Центрально-Східної Європи ще в другій половині ХІХ – на поч. ХХ ст. Наприклад, у великих містах Чехії ще в першій половині ХІХ винятково домінувала німецька культура, але в процесі чеського економічного й політичного піднесення та урбанізації саме чеська культура в наступні періоди зайняла провідні позиції.

Отже, українській культурі ще належить пройти відкладену модернізацію і зайняти провідні позиції у великих містах. Це необхідно й тому, що в країні і надалі відбуватимуться об’єктивні процеси урбанізації, тобто звуження сільського середовища, яка є природним носієм української традиційної культури. І тут важливо визначитись з тим, як мали б відбуватися процеси модернізації? Зокрема, чи достатньо для цього поставити на україномовну основу космополітичні за своєю суттю міжнародну продукцію? Очевидно, що недостатньо. Бо модерна українська культура тоді буде авторитетною, коли вона за своєю суттю, художніми формами й засобами буде спиратися на українську традиційну, органічно поєднуючи нові світові досягнення, тенденції та етнонаціональну специфіку. І тоді вона буде сприйматися якнайширшим загалом суспільства.

Тобто потрібною є нова якість української культури, яка могла б мати вирішальне значення і в питаннях цілісності держави, і щодо консолідації усіх громадян. Своєю чергою творення нової великої української модерної професійної культури потребує принципових змін в інформаційній сфері, а її утвердження у великих містах залежатиме насамперед від розвитку цих процесів в столиці. І якщо столиця подасть імпульс органічної модернізації й тотального утвердження української культури, то цей приклад дістане подальше поширення на схід і південь.