Україна особливо зацікавлена в збереженні і зміцненні суверенітету Білорусі, на який безпосередньо зазіхає Росія, навіть не приховуючи цього. А втрата Білоруссю державності означатиме оточення нашої держави з трьох сторін (сходу, півдня й півночі), що ще більше ускладнить протидію російській експансії.

Оскільки в самій Росії загострюється економічна й політична ситуацію, то кремлю як ніколи потрібна на сьогодні велика зовнішньополітична перемога. І поглинання Білорусі – найкращий варіант.

Для досягнення своїх стратегічних цілей кремль вирішив скористатися майбутніми виборами президента Білорусі, які мають відбутися на початку серпня. Головна мета – забезпечити прихід цілковито проросійського претендента, який оголосить поглиблення інтеграції в рамках союзної держави, що означатиме фактичну втрату державності. І ним обрано представника Газпрому Бабарика. Так само фактично проросійськими є й більшість інших претендентів. Сподіватися на перемогу представника білоруських продержавницьких сил взагалі нереально, бо їхній вплив є незначним.

Чому так сталося, що в Білорусі обмаль громадських патріотичних організацій? Це пов’язано з низкою історично-культурних передумов, зокрема з тотальною русифікацією цієї країни і втратою білорусами етнічної та культурної ідентичності. Тому Білорусь фактично і здобула незалежність в 1991 році завдяки Україні, бо сам білоруський самостійницький рух на той час був слабким і не зміг би добитися політичної перемоги. Але на короткий період, до 1994 року, білоруські самостійницькі сили на чолі з С. Шушкевичем зуміли добитися успіху та досягти певних здобутків в розбудові білоруської державності. Проте вже в 1994 році відбувся реванш совкової номенклатури і з того часу державу очолює авторитарний керівник О. Лукашенко.

З позицій білоруських національно-державних інтересів О. Лукашенко почав своє керівництво вкрай невдало, ініціюючи зміну державної символіки та реставрацію комуністичної, здійснюючи переслідування національно-державницьких сил та різне політичне й економічне зближення з Росією. Разом з тим, деякі дії О. Лукашенка в економічній сфері мали однозначно позитивні наслідки. Зокрема, на відміну від України та Росії, йому вдалося забезпечити достатньо ефективний перехід на ринкові відносини без втрати економічного потенціалу і уникнути створення олігархічної системи. Тому зараз Білорусь – достатньо розвинута індустріальна держава з порівняно високим рівнем добробуту, а Україна – переважно аграрна країна зі зруйнованою промисловістю й неймовірно високим ступенем безробіття, яка вирішує свої економічні проблеми закордонним заробітчанством.

Але по мірі посилення своєї влади О. Лукашенко почав проявляти і різні амбіції щодо зміцнення суверенітету Білорусі. Це суперечливо поєднувалось з підтримкою Росії на зовнішньополітичній арені. Але не в усьому. Він відмовився визнавати суверенітет Росії над Кримом, не підтримав самопроголошені Абхазію та Південну Осетію. Але найважливіше: фактично відкинув ультиматум Росії щодо відмови від тих ознак суверенітету, які мали забезпечити повну здачу державних інтересів. І кремль виніс йому вирок – політична ліквідація або створення таких жахливих умов, щоб він здався російським великодержавникам. І цю ліквідацію та політичний тиск мають забезпечити президентські вибори та супутні їм протести. Що важливо: в боротьбі за зміщення О. Лукашенка Росія використовує і буде використовувати різні ліберальні космополітичні сили. У тому числі й українські, які виступають в цьому випадку в ролі корисних ідіотів.

Отже, політична ситуація в Білорусі напередодні президентських виборів вкрай складна. Є загроза повного демонтажу білоруської державності. І як це не парадоксально, чи не єдиним реально впливовим її прихильником є О. Лукашеко. Тому українські сили мають уважно моніторити ситуацію в Білорусі, відстежувати й викривати проросійські впливи й не робити нічого такого, що може нашкодити білоруській державності.

Фото - gazeta.ru