Трохи більше року тому дерев’яна Миколаївська церква у місті Кам’янка-Бузька засяяла, наче нова. Навіть важко було уявити, що ця чепурна споруда святкує поважний ювілей – у 2017 років пам’ятці національного значення і одному з найкрасивіших дерев’яних храмів нашого краю виповнилося 350 років.

Кам’янка-Бузька була заснована на межі XIV-XV століть. Тоді воно називалось Димошин, а перша письмова згадка про нього датується 1406 роком. З середини XV століття містечко отримало нову назву Кам’янка-Струмилова – за прізвищем його власника, львівського підкоморія Юрія Струмила. Подорожували Край.

Юрій Струмило був ревним римо-католиком і насамперед опікувався зведенням у місті католицького костелу. Але, вочевидь, саме він надав дозвіл і на закладення православної парафії на Белзькому передмісті Кам’янки-Струмилової. Врерше про існування там православної церкви (не названої по імені) згадується в гродських актах у 1451 році. А в записах 1564 року вже знаходимо згадку і про церкву, присвячену святому Миколаю.

Ця споруда не дійшла до наших днів, принаймні у своєму первісному вигляді. Будівлю нинішньої церкви було зведено, або грунтовно перебудовано у 1667 році, за часів кам’янецького старости Ієроніма Радзієвського, що засвідчує напис на порталі південних дверей («Сей храм создан літа от воплощенія Божія слова 1667 за панованя єго милості пана Героніма Радзювского дня 21 мца септемврія»).

Миколаївська церква – тризрубна і триверха споруда, зведена з соснового дерева на дубових підвалинах. Вона має високу квадратну наву та дещо нижчі гранчастий п’ятистінний бабинець та вівтарну частину з бічними невеликими криласами. Усі три об’єми накриті банями на восьмериках з домінантною центральною. Бані увінчані ліхтарями: центральна – глухим, бічні – наскрізними. Церкву оперезує опасання на стовпах. До неї ведуть два входи – з заходу і з півдня. Стіни до опасання відкриті, вище – вкриті ґонтом, перекритим листами бляхи. Цікаво, що церква стоїть на 50 см. нижче рівня землі.

В інтер’єрі верхи усіх трьох зрубів мають висотно розкритий простір до основи ліхтарів – таке просторове вирішення є типовим для українських дерев’яних церков. Біля західної стіни нави влаштовано хори.

П’ятиярусний, різьблений і позолочений іконостас церкви датований ХVІІ століттям, та, на жаль, більшість його автентичних ікон на сьогодні втраченіо

За часом цей іконостас не однорідний. Намісні ікони Христа і Богоматері датовані 1618 роком (на звороті ікони Христа виявлено дату 1618, написану у двох варіантах: кириличному і арабському), апостольський ряд — з часу побудови церкви, а сцени П’ятидесятниці під празничками — з межі ХІХ-ХХ століть.

У бабинці перебували два барокові вівтарики XVIII століття з пишною декоративною різьбою та катафалк у рокайлевих формах.

За час свого існування декілька разів обновлювалася і реставрувалася. Перша рестарація, як видно з напису над західним входом у піддашшя, відбулась у 1759 оці. Там же цитата з псалму 117:20: „Сія врата господня праведнії внідут в ня”. У 1867 році, як повідомляє інший напис там же, церкву важили, тобто підвели під підвалини кам’яний фундамент.

Інтер’єр оновлювався у 1898 р. Тоді перероблено іконостас, уладжено бічний вівтарик при стіні, зроблено двоє бічних дверей до іконостасу.

Розписи церкви були зроблені малярем з Монастириська Йосифом Сидоровичем у 1905 році. Він же відновив іконостас, виконавши до нього 5 ікон, зокрема намісну ікону Св. Миколи.

За однією з гіпотез, саме в Миколаївській церкві було віднайдено перше слов’янське паперове Євангеліє написане 1411 року в Кам’янці -Струмиловій Тимофієм Павловичем. Нині ця пам’ятка зберігається у відділі рукописів національної бібліотеки ім. В. Вернадського.

Поруч з церквою розташована триярусна дерев’яна дзвіниця, зведена з дубових брусів і накрита шатром. За різьбленим написом на надпоріжнику дверей її датують 1762 роком. Швидше за все, ця дата стосується ремонту чи реконструкції споруди, яка відбувалась, згідно напису, за війта старшого Стефана Сидоровича. У 1880 році дзвіницю реставрував майстер Андрій Горонцій.

При Миколаївській церкві існувало церковне братство, статут якого затвердив у 1689 році єпископ Йосиф Шумлянський. У липні 1738-го цей акт було підтверджено митрополитом Атанасієм Шептицьким.

У 1789 році церква святого Миколая втратила статус парафіяльної, приєднавшись до парафії церкви Різдва Пресвятої Богородиці, що розташована в центрі Кам’янки-Бузької.

Церква була частково пошкоджена під час боїв Першої світової війни у 1915 році, але в тому ж році відремонтована військовими інженерами..

У радянський період церква попервах залишалась діючою – до 1954 року в ній час від часу проводилися богослужіння. А у 1961 році святиню закрили остаточно. Пізніше у святині розмістили музей атеїзму. Прим цьому споруду двічі реставрували – у 1962 році за проектом Ігоря Старосольського, 1971-му за проектом Людмили Дмитрович.

Під час реставрацій було виявлено, яких втрат зазнав храм в «атеїстичні» часи. Уже в 1971 році в іконостасі бракувало п’яти образів. Та на цьому розкрадання не завершилось – під час наступного  ремонту, проведеного у 1987 році, виявилась втрата і решти ікон.

Знову відкрились двері храму для віруючих у 2008 році. Протягом останніх років, до 350-річчя зведення церкви, у ній відбулися грунтовні реставраційні роботи.