У строкатому намисті старовинних українських міст Львів – це діамант. Гарний, блискучий і такий міцний, що об нього можна обламати зуби, якщо намагатися розкусити. І сьогодні, 2 травня, виповнюється 764 роки від першої літописної згадки княжого міста Львова в Галицько-Волинському літописі.

 Кореспондент АрміяInform зібрав найцікавіші історичні факти про львівський спротив загарбникам.

Серед багатьох історичних досягнень Львів може похвалитися ще й тим, що протягом трьох із половиною століть жоден неприятель не міг здобути міста силою зброї.

За цей час місто пережило понад сотню облог турків, татар, молдаван, козаків і російських військ, коли сили ворогів у десятки, а то й у сотні разів переважали сили захисників, але все ж нападники не змогли здобути твердині королівського Львова. 

Перша ІПСО в історії українського війська

Одна з перших відомих львівських облог сталася 1286 року. Татарський хан Телебуга оточив місто і вислав до Львова на переговори про здачу міста своїх послів. Уявіть, що могли бачити княжі вої та озброєне міське ополчення з-за стін: великий татарський табір, небо застеляє жирною курявою від згорілих передмість, поля, витоптані численними загонами татарської кінноти. І, на додачу, запаси харчів у коморах містян, що танули буквально на очах. Втім, львівські воєводи зуміли зробити правильний висновок із ситуації та провести першу в історії вітчизняного війська масштабну інформаційно-психологічну операцію з дезінформування противника.

Як розповідає стара Львівська легенда, перед тим, як показати місто татарським послам, жінки-львів’янки за наказом воїнів повикочували на вулиці безліч пустих діжок і поперевертали їх догори дном. Потім повимітали з комірок усі залишки зерна, борошна й крупи, які там ще були, і засипали цими рештками вершечки пустих діжок, аби склалося враження, що вони повні. А ще повипускали із хлівів усю пташину і худобу, яка ще залишилася, і та з криком і вереском бігала вулицями.

Коли це все побачили татарські посли, вони з сумом розповіли Телебузі, що місто має стільки живності, що легко зможе витримати навіть дуже довготривалу облогу. Розлючений цим повідомленням хан, як пише вже літописець, ще «два тижні стояв під стінами не воюючи, і людей, які наважились виходити з обложеного міста, роздягав догола і так відпускав. І багато людей позамерзало, бо люта зима була».

Історичні джерела свідчать, що військова хитрість оборонців вдалася. Татари, не маючи достатньо харчових припасів, аби прогодувати своє військо, а головне – не маючи їжі для своїх коней, ні з чим забралися у степ.

Як Львів урятував католицький святий і… шалений хабар

Однією з найжорстокіших і найконтроверсійніших облог Львова була перша облога Богдана Хмельницького 1648 року. Йшла Визвольна війна українського народу проти панування Речі Посполитої. Польська шляхта щойно зазнала нищівної поразки під Пилявцями. Ущент розбиті поляки тікали на Захід, а Хмельницький, захопивши в їхньому обозі величезні багатства, вже мріяв про здобуття Кракова і Варшави. 200 тисяч козаків і їхніх союзників — кримських татар підходили до Львова. Керівники розбитого польського війська на чолі з князем Яремою Вишневецьким, українцем, котрий ще юнаком перейшов у католицтво, прибули до Львова. На нараді, яка відбулася в Бернардинському соборі, вони звернулися до мешканців з воланням про допомогу. Львів’яни гаряче кинулися рятувати рідне місто: монастирі жертвували своє золото й оздоби, львівські жінки — свої коштовні прикраси, купці віддавали для війська готівку й товар, і навіть бідні міщани складали свій останній гріш, свято вірячи, що все це піде на оборону Львова. Загалом було зібрано величезну на той час суму — 1 мільйон 300 тисяч злотих.

Однак вранці 5 жовтня князь Вишневецький зі своїм військом і всіма грошима ганебно втік зі Львова до Замостя, залишивши місто на поталу загарбників. Міщани були в розпачі, багаті патриції панічно утікали з приреченого міста, за ними побігло й декілька сотень міщан. Але тут же за мурами міста вони потрапили до рук татар, які щойно надійшли під Львів. Сила-силенна козацького і татарського війська, а також озброєних селян були рішуче налаштовані сплюндрувати Львів.

Передміщани тікали за мури міста, жінки з дітьми ховалися в храмах і монастирях, а решта львів’ян, які залишилися в місті, вирішили боронити його до останнього. Козаки і татари палили й грабували передмістя. Надзвичайно жорстоким був напад на церкву св. Юра, де переховувалися здебільшого українці. Козаки легко вдерлися до неукріпленого храму і, махаючи шаблями наліво і направо, мало зважали на те, що львів’яни-українці кричали до них: «Ми ж з вами однієї віри!» На це козаки відповідали: «Так, але у ваших кишенях гроші лядські». На церковному цвинтарі й у самій церкві св. Юра біля вівтаря було вбито декілька сотень людей.

Козаки, використовуючи передміські будівлі, влучно обстрілювали місто, і, аби позбавити неприятеля такої можливості, оборонці вирішили піти на відчайдушний крок — спалити передмістя. Коли вночі запалали сотні будинків під мурами, здавалося, що люди потрапили до пекла. На ранок на всі чотири боки від міських стін було суцільне згарище. Хмельницький зрозумів, що легко узяти місто він не зможе, і від облоги перейшов до розсудливої тактики переговорів. Наступного дня до мурів міста наблизився козак, який тримав у руці шапку, підняту над головою, що означало, що це посланець. Він передав лист Хмельницького до міської влади, написаний українською мовою, де рішуче вимагав здатися. Влада від такої пропозиції рішуче відмовилась, і наступного дня від Хмельницького прийшов лист вже писаний польською, де він вимагав видати усіх євреїв із їхнім майном. Рада міста відповіла, що євреї є такими самими громадянами міста, як і християни, і що видані вони не будуть. Можливо, Хмельницький і мав якісь сентименти до Львова, бо в молоді роки вчився тут у Єзуїтській колегії. Місто цей факт хотіло використати і відрядило на переговори з українським гетьманом його колишнього професора, єзуїта Анджея Мокрського. Хмельницький під час зустрічі розчулився і обійняв свого старого вчителя. Імовірно, що Мокрський переконав колишнього учня задовольнитися викупом, і місто погодилося впустити у свої стіни двох представників — від Хмельницького і від татарського хана Тугай-Бея, аби вони змогли оцінити, скільки ж місто може заплатити викупу.

Декілька днів Львів гостив українського полковника Головацького і татарського обозного Піріс-Агу. Львів’яни обсипали експертів подарунками: срібними шаблями, оздобленими рубінами, золотими пасами і декількома тисячами злотих. Після такого прийому посли із запалом доводили Хмельницькому і Тугай-Бею, що місто дуже бідне і не може багато заплатити. Викуп обійшовся Львову в суму, яка була майже втричі була меншою від тої, яку місто зібрало для Вишневецького.

За декілька днів після виплати частини викупу загарбники рушили від стін міста. Стара львівська легенда розповідає, що під час штурму Бернардинського монастиря Хмельницький з Тугай-Беєм побачили в небі над вежею монастиря померлого ченця-бернардина, блаженного Яна з Дуклі, який навколішках молився на хмарі. Це було знаменням того, що Хмельницький ніколи не зможе завоювати Львова, що й було підтверджено за сім років після першої облоги, коли 1655 року Хмельницький вже з допомогою великого російського війська вдруге так і не зміг здобути Львова.

Бліцкриг Собеського, або Облога, що не відбулась…

1675 року, за три роки після невдалої облоги міста військом турецького султана Мехмета ІV вкупі з українськими козаками гетьмана Петра Дорошенка, велике татарські військо рушило під Львів. Король Ян ІІІ Собєський поспішив зі своїм військом до Львова. За свідченням англійського історика Коннора і французького Сальванді, неподалік Знесіння на Лисеницьких полях відбулася така блискавична військова перемога, яка навряд чи була до цього часу відома у світовій історії. Талановитий воєначальник Ян Собєський, маючи лиш сім тисяч вояків, ущент розбив майже 50 тисяч добре озброєних татар і турків. Рештки татарського війська з ганьбою втікали додому.

Якось, за понад два століття після цієї знаменної перемоги, на Лисеницьких полях стали табором цигани. Легенда розповідає, що першої ж ночі чулися постріли, татарські бойові вигуки «Алла», на шатра летіли стріли, а на ранок увесь табір був засипаний людськими кістками і черепами. Цигани дуже злякалися, але з місця не рушили. Наступної ночі діялось те саме, і знову на ранок весь табір був у татарських кістках. Тоді цигани вирішили поховати кістки, і вже третьої ночі з-під землі лише чувся тяжкий стогін і плач. Аж тоді цигани вирішили знятися з місця, і на Лисеницьких полях більше ніколи не ставали…

Тріумф шведської розвідки, або Як «проспати» місто

У 1704 році, уперше за багато століть, Львів таки був узятий ворогом, Двадцятитрирічний шведський король Карл XII, який був блискучим військовим стратегом, угледів у львівській Босацькій хвіртці так званий мертвий кут, який погано прострілювався з міських укріплень. Далі було лише справою техніки: відстежити періодичність змін міської варти на мурах. «Попрацювати» із монахами, які щодня ходили крізь хвіртку на молитви до львівських храмів. Шостого вересня 1704 року, до слова, серед темної ночі, шведи здобули монастир кармелітів босих, якраз навпроти цієї хвіртки в міських стінах. А потім – стрімка і відчайдушна атака штурмової групи. Усього декілька сотень шведських драгунів під командуванням генерала Стенбока, не чекаючи підходу артилерії та піхоти, вдарили на Босацьку хвіртку, яка виявилася незамкненою і без охорони.

Комендант міста Францішек Галецький у цей час солодко спав за декілька десятків метрів від подій у Пороховій вежі. Зачувши галас і постріли, він дав наказ оборонятися, а сам утік на другий кінець міста в Єзуїтський колегіум.

Легко подолавши на мурах опір угорців із найманої королівської піхоти, за декілька хвилин шведи були вже в Ратуші, годинник якої показував восьму ранку. Під час штурму міста оборонець на вежі Корнякта пострілом збив капелюха з голови шведського короля, вбраного в мундир звичайного рядового. Але втіха від цього була невелика — Львів уперше за майже чотириста років був узятий ворогом.

Фото з мережі Інтернет