Для пересічного українця назва Кристинопіль нічого не говорить. Відносно недавно і містяни цього чималого міста не дуже й знали, що мешкають в Кристинополі, бо народилися в ралянському Червонограді - місті трудової слави шахтарів. А старий і забутий Кристинопіль, що розкинувся на узвишші за дамбою неподалік Західного Бугу, має давню і бурхливу історію.

 Ще є німі свідки цієї історії. Головний з них - палац Потоцьких, правдиве гніздо магнатів, які свого часу володіли велетенськими багатствами, пише Локальна історія.

Вони й заснували Кристинопіль. Ще у 1692-му році краківський воєвода Фелікс Потоцький заснував місто, назвавши його на честь дружини Кристини Любомирської. Ясна річ, панство не могло жити в хаті і почалось будівництво укріпленої резиденції - подалі від татарських шляхів. 

Потоцькі мали час і натхнення, а головне - кошти, щоб не відмовляти собі ні в чому. У 1736-му році Франциск Салезій Потоцький взявся перебудовувати спадок і вирішив збудувати розкішний палац. Такий, як у Вілянові під Варшавою. 21 рік тривало будівництво за проектом архітектора П’єра Ріко де Тірреджелі. 

Постав велетенський палацовий комплекс: не лише з пишною резиденцією, але й заїздами для гостей, казармами для війська, салонами, бальною залою, китайським кабінетом і бібліотекою. Франциск Салезій Потоцький не бавився в пана - він і був найбільшим паном, найбагатшим магнатом Речі Посполитої, його навіть називали малим королем Русі! Відповідно резиденція тодішнього олігарха мала вражати розкішшю і дивовижами. Тож він заклав ще й велетенський парк у версальському стилі, де облаштовують водяні каскади, фонтани і канали. Тут же око володаря тішили “Басейн Нептуна”, “Каштановий басейн” і “Голандський басейн”.

Ґоноровий Франциск сподівався стати королем Польщі і все робив на рівні своїх амбіцій. Але невблаганна доля і політична ситуація в Європі не порахувались із його бажаннями - Польща була розділена і Галичина стала частиною монархії Габсбургів. Тоді Потоцький у себе в Кристинополі наклав на себе руки.

Чи то ця самовбивча смерть так подіяла, чи справді доля не була ласкавою до міста, але після цього палац не раз змінював власників, горів, перебудовувався, занепадав. У Першу світову його розграбували і понищили російські солдати.

Нині з усього неймовірно пишного спадку Потоцьких залишилась лиш шоста частина - добряче видозмінений палац. На жаль, нічого не збереглось із розкішних інтер’єрів. Але на щастя - палац не зник, не перетворився в румовище. Нині тут знаходиться філія Львівського музею історії релігій. 

Музей справді цікавезний - чудова колекція ікон! Біля них можна стояти годинами! Багата експозиція народних строїв Сокальщини. 

А відносно недавно з’явилась ще одна родзинка - екскурсія підземеллями палацу. Тут трохи лячно, бо підземні зали нагадують каземати. Швидше за все вони й слугували в’язницею. Бо дідичі не панькались із челяддю та ворогами. Час і люди були жорстокі. 

Завідувач Музею пані Галина Гриник розповіда кілька цікавезних легенд з історії палацу та його власників, і про те, як розчищались від сміття ці забуті всіма пивниці. 

Нині це надзвичайно атраційна і хвилююча частина Музею, де можна, крім всього іншого, побачити колекції старовинної цегли та кахлів. Вражаюче місце. Тут би історичні фільми знімати! Чудесна локація!

Палацу бракує лоску і викінченості, притаманному палацу Потоцьких у Львові. Він потребує ще чималих коштів для відновлення, реставрації та популяризації. Але найголовніше - тут є життя, і є що подивитись. 

Коли вже виходив із палацу, на парадних сходах побачив малого вужика, що грівся на теплому камені. Наче дух Франциска Салезія Потоцького нагадав про себе. Може він досі наглядає за своїм родовим гніздом. Хтозна. Може так і є...

Богдан Волошин

Фото - Богдан Волошин