Молодь є тієї рушійної силою змін, яка у найскладніші періоди історії має мужність і волю до безкомпромісних дій, спрямованих на реальні трансформації політичної, суспільної та економічної систем. Саме українська молодь розпочала Революцію Гідності і відкрила шлях нам шлях до цивілізованого розвитку…

Але, на превеликий жаль, в Україні молоді люди мають змогу впливати на державне будівництво і стратегічний курс розвитку країни майже виключно через протести і революції, а не через повсякденне життя.  А так бути не повинно.

Молодіжна політика мусить бути ключовим аспектом орієнтованої на майбутнє держави, і саме молодь має мати реальні інструменти й важелі впливу на усі процеси в країні. Для того, щоби з усією відповідальністю ставати каталізатором змін країни молодь має бути освіченою, здоровою, забезпеченою і патріотичною. Інакше розвиток держави чи окремо взятого регіону перетворюється на довгий і затяжний шлях у невідомість.

Зараз кожен другий українець у віці 18-35 років розглядає вірогідність продовження свого життя за кордоном. Країну у пошуках більш гідних умов життя, кращої освіти і роботи щороку покидають тисячі молодих українців. Експерти уже б’ють на сполох, заявляючи – «якщо в Україні не покращиться бізнес-клімат та не прискориться економічне зростання, трудова міграція, що зростає, перетворить країну на громаду пенсіонерів, яких нікому буде годувати».

Але нікудишній стан економіки є лише однією, далеко не єдиною, причиною чому молодь втікає з країни. Маючи можливість спілкуватися із молодими львів’янами, розумію наскільки однобоко бачать їхні проблеми і потреби наші чиновники і навіть експерти. Бо не лише фінансове благополуччя є стимулом і головною метою нинішніх українців.

Теперішнє суспільство змінилося і зараз молодь потребує, навіть вимагає, у держави цілого комплексу умов й «правил гри» у суспільстві для того, аби відчувати себе повноцінною особистістю. Ба більше: молодь готова саме будувати власне майбутнє, але дуже часто відсутність адекватної державної політики зв’язує руки найбільш ініціативним представникам нинішнього покоління.

Отож, якщо брати регіональний розріз, то найчастіше молодих львів’ян турбує відсутність належної інфраструктури міста (спортивні майданчики, дитячі садочки, місця для культурного проведення дозвілля), не завжди належний рівень надання медичних послуг, відсутність належно оплачуваних робочих місць за широким спектром спеціальностей (дуже часто чую слова на кшталт: «люблю Львів і хочу тут мешкати, але не хочу бути офіціантом, а тому змушений покидати місто»), неспроможність розв’язати житлові проблеми – купівля житла у Львові для молодої людини уже давно є недосяжною мрією і такою ж мрією поволі стає оренда цього житла. В результаті наше чарівне і привабливе для мільйонів українців місто щороку втрачає сотні потенційних успішних творців міського простору.

Також і загалом по країні, й у Львові, влада повинна нарешті забезпечити належне функціонування інфраструктури спортивних майданчиків, стадіонів, залів, місць для культурного дозвілля тощо. На прикладі Львова ми, на жаль, бачимо як нібито динамічна і яскрава міська інфраструктура, будучи зорієнтованою на туристів, фактично не задовольняє культурних і загалом особистісних потреб місцевої молоді.

Про те, що пропонує запровадити Юлія Тимошенко у «Новому курсі України» та як зробити так, щоб молодь стала справжнім рушієм не лише містечкових, а й загальнонаціональних перетворень – у наступному блозі…

Фото - газета «День