26 жовтня 1888-го народився відомий анахіст Нестор Махно.

Він з'явився на світ у селі Гуляйполе Катеринославської губернії – тепер райцентр Запорізької області. Був п'ятим сином у сім'ї скотаря Івана Родіоновича. Коли йому було 7 років, помер батько, відтоді влітку наймався працювати. 15-річним влаштувався на місцевий чавуноливарний завод. За три роки став членом анархістської організації "Спілка бідних хліборобів". Кілька разів Махна арештовували за участь в експропріаціях – нападах на банки і поштові відділення.

1910 року суд визнав Махна винним у вбивстві провокатора, хоч Нестор і не був до цього причетний. У поліцейській картці "злочинця" записали: "Рост 2 аршина и 4 вершка (160 см - Gazeta.ua), глаза карие, волосы темно-русые, на левой щеке – шрам. Разговаривает по-русски и по-малороссийски, православный. На момент ареста денег и ценных вещей не имел".

У камері смертників посидів 52 дні. Мати подала клопотання про помилування – сам відмовився його підписувати. За порадою, зменшила вік сина на рік – відповідно на момент скоєння злочину він був неповнолітній. Страту замінили на 20 років каторги. Покарання відбував у Бутирській тюрмі в Москві. За зухвалу поведінку часто сидів у карцері, частину терміну провів у кайданах. Заявляв: "Я стану великим человеком". Отримав прізвисько Скромний – за хвалькуватість.

Був визволений після зречення імператора Миколи ІІ у 1917 році.

Повернувшись до Гуляйполя, Махно очолив місцеву раду і профспілку деревообробників та металістів, став співзасновником Селянської спілки та організував загін селянської самооборони. 1918 року він у Гуляйполі розпочав створення власного повстанського війська.

Махно воював проти німецької армії, гетьмана Скоропадського, Денікіна, Врангеля, більшовиків, Антанти та Директорії, неодноразово визнавав радянську владу і зрікався її. Він укладав військові союзи з більшовиками, Директорією, Українською Галицькою Армією та отаманом Григор'євим, якого згодом убив.

Восени 1919 року чисельність загонів Махна під чорними прапорами сягала ста тисяч осіб. Через рік він допоміг більшовикам захопити Крим, і одразу після того червона армія почала проти нього війну. Упродовж наступних десяти місяців Махно здійснив бойові походи у Приазов'я, на Дон та Поволжя, втративши більшу частину свого війська. 28 серпня 1921-го року із загоном у 77 повстанців він перейшов до Румунії.

Махно мешкав у Бухаресті, потім у Варшаві і там у вересні 1923-го року був заарештований за звинуваченням у підготовці повстання у Західній Україні, проте виправданий судом "за неясністю доказів". Він жив у Торуні, згодом у Данцинґу, а у квітні 1925 року переїхав до Парижа.

За чотири роки революції Нестор Махно мав 14 поранень, під ним убили в бою шістьох коней. Та помер у паризькому шпиталі від туберкульозу, на який захворів у тюрмі 20-річним.

Не стало Махна у Парижі 25 липня 1934 року. Тіло кремували, а урну з попелом поховали у Стіні комунарів кладовища Пер-Лашез.

Одружився на норовливій вчительці

У розпал революції до одного з класів школи села Гуляйполе на півдні України посеред уроку зайшов невисокий чоловік у військовій формі. Сів за парту й почав розглядати вчительку Галину Кузьменко. За кілька хвилин підвівся.

"Пойдемте, выйдем из класса", – наказав.

Жінка сказала учням, що скоро повернеться, і пішла в коридор. Незнайомець кинув на підлогу пістолет.

"Подбери", – попросив.

"Твой – ты и бери", – відповіла.

Військовий взяв зброю та повів Галину в кабінет директора.

"Вот, это будет моя жена", – заявив тому.

"Как же ж? Она же уроки преподает. Вот кончатся экзамены" – спробував заперечити директор. Марно.

Так переповідає історію знайомства лідера українських анархістів Нестора Махна з другою дружиною його племінник Віктор Яланський.

Відомо достеменно, що влітку 1919-го Нестор і Галина одружилися в її рідному селі Піщаний Брід – тепер Добровеличківський район Кіровоградської області. На гуляння зійшлися 20 тис. гостей.

Бійці називали командира Батьком, а дружину, яка билася з ним поруч, – Матінкою. Красенем Махно не був. "Напоминает переодетого монастырского служку, добровольно заморившего себя постом, – описував білогвардієць Микола Герасименко. – И только небольшие, темно-карие глаза, с необыкновенным по упорству и остроте взглядом, не меняющие выражения ни при редкой улыбке, ни при отдаче самых жесточайших приказаний, вызывают безотчетное содрогание у каждого, кому приходилось с ним встречаться, и придают совсем иной характер его внешности и тщедушной фигуре, в действительности крайне выносливой и стойкой".

Галина – навпаки. Висока, струнка брюнетка зі смаглявим обличчям і темними очима. "Молоденька жінка незвичайної краси з університетською освітою. Вона – щира українка, дуже розумна, самостійницьких поглядів", – описував Матінку махновець Хома Шпота. Намагалася українізувати махновський рух – після шлюбу чоловік частіше оголошував і друкував свої заклики українською мовою. Сучасники згадували, що була безжальною. Коли "червоні" розстріляли її батька, особисто зарубала жінку, яку підозрювали у змові з більшовиками.

Махно переодягався нареченою

Іноді Батько був у ролі "молодої". Віктор Білаш, начальник його штабу, описує військову хитрість: "Засыпанная снегом деревня занята сильным отрядом противника. Дороги на околице перекрыты постами, секретами. В село ни зайти, ни выйти. И вдруг в середине дня едет свадебный поезд. На первых санях мальчик с иконой, жених и невеста. Дальше дружки, с перевязанными через плечо полотенцами, сватовья, гости. Гармошки, бубен, нарядное платье, радостные лица. Песни с гиканием и присвистом – свадьба. Пост не останавливает, а если возникает заминка, его без звука прихватывают с собой. Кавалькада приближается к штабу противника. Ребята на ходу соскакивают с саней и врываются в штаб. По сигналу к селу подходят главные силы отряда. Лишенный управления и руководства, отряд противника редко оказывал сопротивление. Невестой обычно наряжался Махно".

Батько любив гуляти на весіллях. "Завжди знаходив з півгодини-годину часу, щоб побувати на селянському весіллі, куди молоді запрошували його за два-три тижні. Із селянами він підтримував колишні мужицькі стосунки, був уважним до них і жив загалом тим же простим життям, що й вони", – згадував його сподвижник Петро Аршинов.

Не дозволяв вбити Петлюру

Перед скоєнням нападу на Петлюру анархіст Самуїл Шварцбард причепився з проханням про "товариську пораду" до Нестора Махна. Той у передмісті Парижа Венсені винаймав злиденну квартирку разом із дружиною Галиною Кузьменко. Жив із шевства. Паризьке офіційне ім'я Батька було Міхненко, але для гостей це був "секрет Полішинеля". Хто тільки не приповзав до Нестора Івановича з емігрантського мурашника — і колишній білогвардійський офіцер Яків Карабань, і старі гуляйпільські побратими.

Під час посиденьок у кафе Шварцбард ("Чорна борода" у перекладі з ідиш) вчепився у Батька, за спогадами дружини Махна, — "як реп"ях". Без запрошення приходив до них, випитував про Петлюру, погрожував, що вб'є його за погроми, помститься за всіх євреїв. Казав: "Я — хворий, все одно помру, але і йому не дам жити!" — всі його розмови зводилися до цього. Махно заборонив "Чорній бороді" стріляти в Петлюру. Але це не допомогло.

У зеніті політичної діяльності Батько вважав Симона Васильовича одним зі своїх головних ворогів. Але відступаючи на захід від більшовиків, Махно всерйоз роздумував над об'єднанням з армією УНР. Тоді згадалися йому щирі жести Петлюри: 1919 року той забрав на лікування три тисячі тифозних махновців. А коли вчорашні ніби непримиренні вороги зіткнулися у Польщі в таборі для інтернованих, Петлюра врятував уже самого Махна. Вояки УНР готували вбивство Батька, та Симон Васильович не дозволив цього. І Махно це добре пам'ятав.

Сина так і не побачив

1921-го Махно одружився вперше з односельчанкою Анастасією Васецькою. Називала Нестора Сонечком і, коли вони одружились, турбувалася про нього, як за дитину. Селян благала не турбувати Нестора — йому це шкідливо. Варила борщ на півнячому м'ясі, як радив лікар. Дістала десь його фото і повісила під образом. Допомагала Нестору реалізувати його акторські амбіції, влаштовуючи на сільській сцені самодіяльні спектаклі. У них народився син. Прожив кілька днів, батько його так і не побачив – був у той час на фронті. Анастасії переказали, нібито чоловік загинув, і вона вийшла заміж удруге. За рік Махно взяв шлюб з учителькою Галиною Кузьменко.

У вересні 1923-го подружжя заарештувала польська влада за звинуваченням у переговорах із радянською розвідкою. У в'язниці Галина народила доньку. Назвали Оленою, пізніше кликали її Люсі. Подружжя звільнили "за неясністю доказів". Після розлучення 1927-го Нестор щотижня провідував доньку.

Колишня дружина й донька з початком Другої світової виїжджають до Німеччини. У серпні 1945-го там їх арештувала радянська контррозвідка. Галина Андріївна отримала вісім років, Олена – п'ять років таборів із подальшим примусовим поселенням у Казахстані. Донька закінчила будівельний інститут, працювала інженером. Галина Махно померла 83-річною, Олена Несторівна – у 71 рік, бездітною.