Зважаючи на неділю та сонячну погоду, дорога зі Львова до Івано-Франківська в пообідню пору була насичена авто, мотоциклістами та велосипедистами більше, аніж будь-яка вулиця самого Львова часів посиленого карантину.

Принаймні майже 50-кілометрова зона від обласного центра аж кишіла автівками – надто ж поблизу будь-яких лісів, землю яких рясно вкрили першоцвіти. Звісно ж, на швидкості не роздивишся, що саме там робили – просто насолоджуватися природою й чистим повітрям чи таки «грішили» шашликами, але диму чи багать я жодного разу не зауважив. Зате переконався, що бузьки вже повернулися: бачив їх і в польоті над нивами, і вже й гнізді вздовж дороги. Краса-а-а, якою гріх не насолодитися.

Надто ж під час карантину через привезену з тридесятих країн хворобу, якою заражені у кілька сотень разів менше українців, ніж, до прикладу, традиційним грипом, а померли кількадесят людей за всю епідемію, тоді як від серцево-судинних хвороб в Україні щодня (вдумаймось, щодня!) помирають понад 1060 людей (або ж 387029  осіб згідно з даними за 2018 рік). До слова, онкологічні хвороби – попри страшний імідж, поступаються за смертністю в Україні хворобам  кровообігу аж у 5 разів, і хоча займають друге місце серед «тихих убивць», забрали у  тому ж 2018 році життя 77 тис. українців. Натомість просто від старості на рік помирають приблизно 10 тисяч. І ледь більше – 12,9 тис. випадків – усі захворювання органів дихання загалом (найпоширеніші – через пневмонію та ураження нижніх дихальних шляхів як ускладення ГРВІ).

Тож на тлі цих цифр кількість заражених і померлих від новітнього коронавірусу – лише маніпуляція вирваними із загального контексту хвороб та смертності від них. Порівняно ж висока смертність від коронавірусу, як у світі (в середньому 3,4%), так і в Україні (2,56% станом на 5 квітня) пояснюється до банального просто: тести на цей вірус винайдено порівняно недавно, тож ними охоплено надто малий відсоток населення (надто ж в Україні, куди тести дісталися лише два тижні тому), аби із наявні у МОЗ чи й навіть ВООЗ цифри можна було назва об’єктивними, а не орієнтовно-попередніми… Проте уся потужність пропагандистської машини в Україні зосередилась на темі коронавірусу: простіше щодня піаритись новинами про все нові нові розпорядження численних і розмаїтих «штабів порянку від коронавірусу» усіх масштабів, аніж визнати, що не лише медреформа, а й сама галузь у державі давно і безнадійно провалена…  

Та повернемося на Львівщину, де, до слова, статистичні показники збігаються із загальноукраїнськими. В області, як і в країні загалом, найчастішою причиною смерті є серцево-судинні хвороби, причому найбільше померлих від атеросклеротичної хвороби серця (7936 людей за 2018 рік) та інших форм хронічної ішемічної хвороби серця (6164 людей).

На кордоні з Івано-Франківською областю блокпостів, передбачених між областями урядовою постановою №255 від 2 квітня ц.р., наразі немає. Натомість менш людною стає територія: по селах зустрічаються хіба поодинокі перехожі, звісно ж, більшість – без масок.

Центр Рогатина теж знелюднів. Та все ж поодинокі люди навіть вулицями ходять у масках, а невеликі скупчення черги спостерігаються хіба під входом до недавно відкритого супермаркету мережі АТБ. Теж усі – в масках і чемно чекають, поки хтось вийде з крамниці, аби зайти. Натомість екіпаж патрульної поліції відпочивав в авто під колишнім КПП ДАІ навпроти порожнього автовокзалу.

І якщо у наступному після Рогатина селі побачив лише кілька людей, то ще у наступному – Конюшках, на сільському стадіоні йшов футбольний матч, щоправда, без традиційних глядачів і купи авто довкола.

А у Бурштині у масці вдалося побачити лише парубка, який на недавньому місці стоянки бусиків-мінімашруток, які вже не курсують, намагався упіймати попутку в напрямку Франківська. Решта прогулювались містечком без масок.Не було масок і на патрульних, одразу два екіпажі яких стояли осторонь в’їзду в місто та жваво спілкувалися із гуртом молоді довкола, теж без масок.

До честі рибалок, навколо водойм Бурштинського моря мені не вдалося побачити жодного із них – зараз в Україні триває мораторій на вилов риби.  Утім, гордився я свідомістю галичан недовго – рівно до моста через Дністер у Галичі, вздовж перил якого розташувався дружній гурт із вудилищами…

На в’їзді до Франківська й справді стоїть блокпост: дві машини Нацгвардії та одна – патрульної поліції. Щоправда, медиків там помітити мені не вдалось. Натомість на вигляд добряче втомлений одноманітною процедурою поліцейський почергово спрямовував електронний градусник у напрямку прочинених вікон авто і пропускав авто далі. Судячи з темпів просування черги (а в деяких авто були ж і пасажири), не надто ретельно. У моєму випадку градусник був надворі, а моє чоло – в авто, відстань між ними – близько півметра. Утім, я не заперечував – мене, як і інших, влаштовувало, що зупинка була недовгою…

У самому Франківську авто теж суттєво поменшало – навіть у традиційних місцях донедавна постійних тягучок. І це дало мені можливість – попри заїзд на заправку і на один перекур більше, ніж зазвичай, добратись зі Львова до Франківська на 10 хвилин швидше – хоча цього разу я їхав повільніше, ніж зазвичай, остерігаючись постів на дорогах.

І врешті, про ще один «плюс» карантину окрім відчутного зменшення трафіку на дорогах. Це ціни на пальне. Особисто я заправився ще у Пасіках-Зубрицьких на UPG по 23,5 за літр А-95-го. На заправках Укрнафти 95-й лише трішки дорожчий: 23,8 – 24 грн. Утім, найдешевше з поміж «пристойних» заправок – у мереж БРСМ та Shell – від 22 грн за л А-95-го.  А на деяких «ковбойських» дорогою зустрічав і по 21 грн…

Юрій НИКОРАК, Львів – Івано-Франківськ