Сьогодні, 5 березня, виповнюється 143 роки з дня народження визначного українського громадсько-політичного діяча та правника Євгена Олесницького (1860–1917).

Значення його діяльності для української суспільності Галичини кінця ХІХ – поч. ХХ ст. є величезним, співмірним з вкладом в українську справу таких видатних особистостей, як Іван Франко чи митрополит Андрей Шептицький. І в тому, що українство в Галичині на той вже стало цілісним й організованим поєднанням всіх середовищ (політико-правового, фінансово-економічного, культурного, науково-освітнього), всіх станів (інтелігенції, духівництва, селянства і навіть військових) велика заслуга саме Євгена Олесницького. У чому вона проявилася? В унікальній ефективності й результативності його діяльності в усіх сферах, до яких він мав відношення.

Як правник Євген Олесницький був одним з найкращих адвокатів всієї Австро-Угорської імперії, захищаючи насамперед права української людності. Показовим в цьому відношенні є той факт, що він добився яскравої перемоги, захищаючи українського депутата (посла) Теофіла Окуневського, якого заскаржив до суду сам намісник Галичини граф Бадені, що мав у своєму розпорядженні цілу команду відомих юристів. Але Є Олесницький брався захищати не лише заможних людей, але й багато долучився до захисту в судах фактично на безкоштовній основі українського селянства, заохочуючи до цього й інших українських адвокатів. Є така думка, що саме він став прототипом позитивної постаті адвоката Євгена Рафаловича з повісті Івана Франка «Перехресні стежки».

Очоливши у Стрию відділення «Просвіти», Є. Олесницький поставив роботу цієї організації на нову основу, активно створюючи її відділення у всіх селах повіту. Ставлячи за мету охопити просвітою якомога ширші верстви населення, він став ініціатором видання масової літератури (недорогих видань) для сільських бібліотек. Цю ініціативу підхопили інші відділення «Просвіти», поширюючи досвід і форми роботи, які запровадив Є. Олесницький.

Був Євген Олесницький і видатним політиком, одним з засновників Української національно-демократичної партії, яка в своїй стратегії вже твердо відстоювала ідею створення самостійної української держави, а в тактиці – захищала національні й соціальні інтереси української людності. Що ще важливо: Євген Олесницький успішно перемагав на всіх виборах, і до Галицького сейму, і до Австрійського парламенту. Очолюючи українське представництво в Галицькому сеймі, він авторитетно тиснув на польську більшість, змушуючи її іти на поступки в справі українського шкільництва, виборів і т. д. Яскраві промови Є. Олесницького в Австрійському парламенті щодо становища української людності Галичини мали вплив і на уряд, а прем’єр-міністр навіть виявляв бажання радитися з ним з питань, що стосувалися галицької провінції. Показово, що австрійський імператорський двір в питаннях української політики також підтримував стосунки насамперед з Є. Олесницьким. В цьому діалозі український політик з початку Першої світової війни ставив питання про можливості створення української держави у випадку поразки у війні Росії.

Але чи не найбільшими є досягнення Євгена Олесницького у тій сфері, де українцям, як це не прикро визнавати, добитися значних результатів найважче. Це, звичайно, економічна сфера. А на той час економічне становище української людності, яка була представлена в основному селянством, було особливо складним. Бо селянство страдало від безземелля, відсутності фінансової підтримки й нормальних відносин з реалізацією продукції. Як вийти з такого глухого кута? Євген Олесницький, заручившись підтримкою інших впливових людей, зокрема, А. Шептицького, стає ідеологом та організатором кооперативного руху. Для цього було підготовлено відповідні кадри управлінців, створено правові й економічні основи. І ця ідея потужно спрацювала. Почали створюватися каси взаємодопомоги, десятки кооперативів, які швидко зайняли важливе місце в економічному житті Галичини, ставши навіть експортерами деяких видів продукції. Це безперечно посприяло соціально-економічному піднесенню українського населення. Але не лише: українські кооперативи стали підтримувати інші сфери українського суспільного життя (культурну, політичну). При них почали формуватися й українські молодіжні організації, які згодом стали основою й військово-політичних.

Це лише окремі штрихи до розуміння великого вкладу Є. Олесницького в розбудову українських соціально-політичних інституцій наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. І що тут особливо важливо: позитивний досвід його роботи можна творчо використати і наш час.