7 травня цього року виповнилося б 78 років канадську історику Оресту Субтельному, авторові доленосної книги "Україна: Історія", що була надрукована в Україні на зорі Незалежності та для багатьох українців стала історичним одкровенням серед тодішньої радянської брехні.

На цю подію відгукнувся у Фейсбуці журналіст Михайло Маслій:

"Праця «Україна: Історія» вперше опублікована 1988 року видавництвом Торонтського університету. Її було визнано однією з найбільш впливових і важливих книжок, що були оприлюднені Університетом Торонто за 100 років його існування. Українською мовою книгу було перекладено українським мовознавцем, який працював у Гарвардському університеті, Юрієм Шевчуком і опубліковано 1991 року. Вона витримала кількаразове перевидання. Перекладена повністю або частинами іншими мовами: німецькою, російською, китайською, болгарською та словацькою".

Орест Субтельний: «Критики моєї книги «Україна: Історія» було дуже багато. Навіть у Верховній Раді виступив народний депутат з Одеси з нападками, мовляв, як могли видати таку відповідальну річ, написану іноземцем! Науковці поза плечима говорили також різне. Я не проти, нехай хтось напише краще" (з інтерв’ю 2001 року).

Орест Субтельний:  "У 1980-их роках я відчув, що необхідно писати підручник, адже американців почала цікавити наша історія. Та й тут почалися великі зміни.

Я й гадки не мав тоді, що книга колись з’явиться в Україні. Писав її для західного читача англійською мовою.

Поштовху до написання надало народження сина у 1985 році. Хотілося, щоб він розумів історію так, як і я. Книжка в Америці з’явилася 1988-го. Завдяки горбачовським змінам у мене зародилася думка про можливість видання в Києві. Спочатку це сприйняли насторожено: як буржуазний історик може щось подібне пропонувати.

Згодом мною зацікавилося видавництво “Либідь”, хоч побоювалося. Вони звернулися в Інститут історії. Доктор Кульчицький погодився написати вступ. Почалися погодження з компартією. Отримали дозвіл. Зробили швидкий переклад, на жаль, не такою мовою, як би хотілося.

З рукописом я приїхав до Києва 19 серпня 1991 року. Зайшов у видавництво “Либідь”. Мені сказали відразу ж: “Забирайте свій рукопис і чимскоріш втікайте звідси!”. Мені відняло мову. Я декілька днів зачекав. І вже 24 серпня до мене просто прибігли з проханням якнайшвидше видати книжку. Так вона з’явилася тут».

Орест Субтельний: "Багато маємо проблем щодо мовного питання, і державна мова зовсім не на тому рівні, якого б хотілося?

Триста років російського впливу так легенько не зникнуть. Думаю, що з часом українська мова при послідовній політиці стане більш поширеною на Схід. Звісно, вона не стане стовідсоткова.

Нині маємо парадокс: в Україні при розмові українець скоріше переходить на російську мову, аніж росіянин на українську. Треба вивчити усе те позитивне, чого досягнули в тому прибалти. Треба розумно використовувати телебачення, радіо, ЗМІ. Як би там не було — державна мова має бути головною, а не другорядною".

Орест Субтельний: "Історикові передбачати майбутнє досить важко, адже дивлюся постійно в минуле. Важко щось сказати обнадійливе.

Коли писав "Історію України", найважчим було з останнiми десятьма роками: зрозуміти, розібрати, пояснити. Усе досить заплутано. Одне у Львові, друге в Києві, ще інше — у Верховній Раді чи в діях президента. І те, що зараз відбувається, є дуже неясним. Але в тому є певна закономірність. Коли існують диспропорції і немає балансу в суспільстві, воно починає хитатися. Ось вся ця незбалансованість справедливо виводить людей на барикади.

У кожному суспільстві є різні верстви — багаті та бідні. І в Україні буде так. Поняття олігархів у цивілізованому світі не значить нічого негативного. Питання лише в тому, яким чином вони ними стали. Якщо з їхнім збагаченням збагатилося суспільство, піднеслося його на вищий рівень — це позитивне явище. Якщо ж навпаки все — збагачення ведеться брудно, антизаконно і нахабно, що переважає в Україні — це страшне зло і величезний гріх".

Орест Субтельний: "Стосунки України з Росією завжди були складними.

Як би там не було, життя триває і сусідів для себе ми ніколи не змінимо. Аналогією у цьому є Канада і США. Американці могли б жити без канадців, знову ж і Росії без України важко. Сусіди нікуди не дінуться, але взаємини мають бути чітко окресленими.

Росіяни мусять якнайшвидше визнати нас як партнера і сусіда, а не як молодшого брата. Та й нам треба випрямитися і довести історичну справедливість, що не ми, а Росія є молодшим братом. Якщо з боку України визріє готовність боронити власні інтереси, то й росіяни інакше до нас поставляться. Імідж України може дуже швидко змінитися.

Канада, до прикладу, певно і систематично утримує свої інтереси. Вона постійно заграє з великим сусідом, але з тією умовою, що не буде гірше Канаді. Стосунки між сусідами — велика гра. За сто років були різного роду конфлікти. Канада виграла 50 відсотків. Питання в тому, як може країна, маючи десяту частину населення США, виграти стільки конфліктів. Канадці виробили певну техніку, механізми підходу до великого сусіда. Усе дає свої плоди. Нікуди не подінешся. Сусід буде завжди, але жити з ним треба якнайкраще — його задовольнити і про себе не забути».

Орест Субтельний: "Найскладніша — новітня історія. Кожен рік непередбачуваний. Новітня історія вимагає перспективи.

Мусить пройти певний час, щоб зрозуміти важливість подій. Інколи вважаєш певні події за ключові, але згодом про них забувають. Мусить пройти хоч би 10-15 років.

Мої професори завжди говорили, що писати в ногу з часом історію не можна, це журналістика. Історик мусить чекати, щоб побачити, що з того вийшло. Історик не повинен спішити.

Не відчуваю себе ніяким літописцем. Пишу те, як вмію і як бачу, без жодних претензій на якусь роль.

Я не користувався підручниками Грушевського та Крип’якевича. Вони заскладні для рядового читача і в них не було підсумків. Йшла проста констатація фактів. Я дуже шаную підставові роботи і одного, і другого, матеріал там безцінний, хоч і дуже важко читається. Але я мав свій підхід, намагаюся писати зрозумілу історію з поясненнями, чому відбулася та чи інша подія. 

Мені ніхто ніколи не платив. Десь на початках дали книжки. Коли ми вели попередні переговори з видавцем, то було вирішено, що весь гонорар має йти на допомогу дітям Чорнобиля".