• Головна
  • Новини
  • Місце, де зцілюють душу і тіло: приховані скарби Нового Милятина

05.02.2019, 12:53

Місце, де зцілюють душу і тіло: приховані скарби Нового Милятина

У Новому Милятині від нас «приховано» історію одного з найшановніших паломницьких центрів Галичини.

Інколи складається враження, що якась лиха сила навмисне приховує від нас скарби, які щедро розсипані по нашому краю. Приховує навіть не сховані глибоко під землею, а ті, що височіють над нею, тягнучись до неба. Тисячі й тисячі людей щодня проїздять трасою Київ – Чоп, однак більшість із них навіть гадки не мають, що за знаком «Новий Милятин», який відкривається на шляху неподалік Буська, криється не просто назва пересічного пункту. 

Колона-каплиця на честь Хотинської битви біля Нового Милятина

Унікальна каплиця як натяк і запрошення

Якщо їхати зі сторони Львова, то справа перед поворотом на Новий Милятин кидається у вічі давня колона. Рідко хто з мандруючих знайде хвильку часу, аби зупинитися біля неї. А дарма, бо це не просто пам’ятний знак а маленька капличка, внесена, між іншим, до реєстру пам’яток архітектури національного значення.

Колона-каплиця

Каплицю встановлено у XVII столітті за наказом короля Речі Посполитої Яна ІІІ Собєського. Присвячена воналегендарній перемозі об’єднаних сил українських козаків на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним і війська Речі Посполитої над османською армією в Хотинській битві 1621 року.

Каплицю-монумент зведено з цегли у вигляді триярусної башти. Споруда квадратна в плані. Усі яруси з кожного боку прикрашено арочними нішами.

Допитливий пілігрим може задати логічне запитання: чого Яну ІІІ надумалося встановлювати пам’ятник такій визначній події у якійсь глушині? Але власне капличка своїм місцем розташування натякає, що Новий Милятин у порівняно давні часи зовсім не був закапелком цивілізації.

Сьогоднішнє село на півтисячі мешканців виникло ще у 1578 році. На відміну від розташованого поруч свого попередника Милятина, Новий Милятин почав стрімко розвиватися і невдовзі король Стефан Баторій надав йому магдебурзьке право. Щоправда, розвиток був хоч і стрімким, але недовгим: уже в ΧVΙΙ столітті містечко втрачає своє культурние та економічне значення. До речі, вдруге свою статусність на короткий час Новий Милятин отримає в радянські часи, коли протягом 1944 – 1959 років буде центром Новомилятинського району.

Новий Милятин на літографії художника А. Лянге. 1840 р.

Однак злети та падіння у цивільній, так би мовити, площині, не перешкодили Новому Милятину стати одним із значущих духовних центрів, про що нагадує непогано збережений костел Воздвиження Чесного Хреста – головна перлина села і одна з кращих сакральних споруд Львівщини.

То ж виходить, що пам’ятник-капличка перед в’їздом у Новий Милятин не лише натякає на тутешню славну історію, а й запрошує погортати її сторінки, збочивши з основної траси.

Храм Воздвиження Чесного Хреста

Святиня Буської землі

1738 року Тереза Каршницька, дружина підляського мечника Францішка Галецького, зафундувала заклала 33000 злотих на створення в Новому Милятині осередку Св. Хреста не надто поширених на наших теренах отців камальдулів. Обитель існувала за суворим принципом кіновії, згідно з якими їжу, одяг і будь-що інше брати отримували виключно від монастиря, натомість віддаючи йому всі плоди своєї праці.  Монахи і настоятелі кіновії не могли мати жодних прав особистої власності, не могли передавати майно у спадок чи його дарувати. Однак попри декларації, ченці виявилися не такими вже аскетами, і 1 лютого 1745 року кіновію закрили через недотримання її мешканцями норм чернечого життя.

Вхід до храму та дзвіниця

Однак побожна пані Тереза, попри певне розчарування камальдулами, все ж не полишила думку зробити Новий Милятин значним духовним центром. Після смерті чоловіка, вона вдруге вийшла заміж за львівського каштеляна Єжи Антонія Лончинського і, залучившись його підтримкою, у 1745 році запросила до Нового Милятина кармелітів босих. Цього разу обійшлося без ексцесів, і кармелітам вдалося реалізувати мрію фундаторки.

Фронтон храму

Ченці активно взялися за розбудову обителіі доволі швидко збудували при монастирі костел Св. Хреста і Св. Миколая, який мав 3 вівтарі і в якому одночасно могло молитися дві сотні вірних. Принагідно кармеліти звели млин, броварню та заїжджий двір. А справжній розвій духовного життя у Новому Милятині розпочався після появи тут ікони Розіп’ятого Ісуса.

Ікона Розіп’ятого Ісуса. Фото 1920 року

На землі Галичини, як прийнято вважати, ікона потрапила з Риму ймовірно в 1700 році. Її привіз о. Юзеф Моцарський ,керівник польської провінції домініканців. Цей образ був шлюбним дарунком для Йоанни Кречковської – родички отця Юзефа, яка вийшла заміж за коронного полковника Поплавського. Ікона стала сімейною реліквією, її успадкувала донька Поплавських Людвіга Кухарська. Наступною власницею реліквії стала донька Людвіги – Магдалена Собещанська. В 1734 році Магдалена разом з чоловіком переїжджає до села Новий Став, яке розташоване за 20 кілометрів від тодішнього міста Кам’янка-Струмилова (тепер Кам’янка-Бузька).

У 1745 тяжко захворів син Собещанських, маленький Янек. Лікарі визнали, що хвороба не піддається лікуванню і дні хлопчика пораховані. Мама у відчаї хапається за останню соломинку – вкладає родинну реліквію, ікону Розп’ятого Ісуса до ліжечка вмираючого сина і стається перше чудо, Янек повністю одужав за одну ніч. Після цього батьки помістили ікону що врятувала їхнього сина, в родинну каплицю, прикрасивши її срібними короною і серцем. Почалися публічне вшанування і нові зцілення та чуда.

У 1747 році спеціальна комісія дослідила численні свідчення та докази. На підставі висновків комісії тодішній Львівський архиєпископ Миколай Ігнатій Вижицький видав декрет про те, що ікона з нового Ставу є чудотворною. Архиєпископ постановив помістити ікону в храмі босих кармелітів в Новому Милятині. Так село, яке занепадало економічно, у мить отримало величезне духовне піднесення, ставши місцем паломництва тисяч прочан. Чудеса та зцілення продовжувалися, тож санктуарій в Новому Милятині став важливим осередком розвитку культу страстей Ісусових в масштабах усієї Центрально-Східної Європи.

Вигляд храму з боку апсиди

На жаль, образ Ісуса Милятинського для України сьогодні втрачений. Але збережений для християн. В 1920 році, перед тим як до Нового Милятина увійшли більшовицькі кіннотники, ікону вивезли до Львова. Певний час її переховували у львівському костелі св. Вінцента, потім у катедрі, а в 1946 році отці-палотини, які тоді опікувалися святинею, переправили її до Кракова. Тож нині чудотворну ікону Ісуса з Милятина можна побачити у вівтарі краківського костелу св.. Вінцента.

Апсида костелу має незвичну для галицьких храмів форму

У 1993 році копію чудотворної ікони було інтронізовано в маленькій капличці на цвинтарі села Стрептів, яке розташоване за кілька кілометрів від Нового Милятина. Відтак на наших теренах відродилося вшанування образу Розіп’ятого Ісуса. 14 вересня 1995 року зі Стрептова копію ікони урочисто було перенесено до костелу Успення Пресвятої Богородиці в Камянці-Бузькій. У зв’язку з цим 1996 року храм проголошено санктуарієм Господа Ісуса Вмираючого з Милятина.14 вересня 1997 року архієпископ Мар’ян Яворський коронує образ коронами, які благословив та посвятив Святіший Отець Йоан Павло ІІ в польському Кросно.Перебуваючи у Львові в червні 2001-го року Іван Павло ІІ благословить образ.

Сучасний інтер’єр храму

Новий костел Нового Милятина

Пілігримські ріки, які хлинули до Нового Милятина після появи у ньому чудотворної ікони, спонукали до спорудження нового храму, оскільки існуючий не міг прийняти всіх прочан. Справу доручили львівському архітектору Францу Ксаверію Кульчицькому, а основну фундацію у розмірі 50 000 ринських здійснив кривецький староста Францішек Ґлоґовський.

1771 року розпочалося будівництво, яке, втім, пішло не так, як того хотілося. Через певні певні прорахунки в конструкції храму роботи суттєво затягнулися. У 1778 році  Кульчицький самоусунувся від будівництва, затримавши у себе проект фасаду. Йому надіслали листа з вимогою повернути креслення фасаду, після чого17 серпня 1778 року пріор о. Томаш Лосєвський звернувся до суду Львова з позовом проти Кульчицького. До позову долучили акт огляду костелу новими будівничими — львівським архітектором Петром Міллером, майстром Павлом Шиндровичем, і кількома мулярами.

Чудотворний образ до нового храму Воздвиження Чесного Хреста перенесуть 12 червня 1791 року. Старий костел, який стояв буквально перед новим, розберуть через шість років.

Вівтар

Костел Воздвиження Чесного Хреста збудовано на плані латинського хреста з однопрясловою квадратною апсидою,однопрясловими раменами трансепту, двопрясловою навою з нартексом.  По сторонах нави за аркадою розміщено каплиці. У фасадному мурі круглі сходи ведуть на хори. Фасад костелу розчленований по горизонталі карнизами  на три яруси, по вертикалі – пілястрами. Ледь виступаюча середня частина відповідає наві костелу і з обох сторін її нижнього ярусу пари тосканськимх колон підтримують виступаючу частину антаблементу. Пілястрами декоровано бічні площини, посеред яких у нішах встановлено фігури святих. Верхній ярус завершено фронтоном, а купол увінчано восьмибічним ліхтарем.

Вівтарі св. Миколая і св. Яна Непомуцького 1740-1750 років походять з львівського костелу кармелітів. Також привертають увагу вівтарі Матері Божої Вервечкової, Серця Ісуса з 3-ї чверті XVIII ст., вівтарі св. Родини, св. Трійці, св. Станіслава Костки з 4-ї чверті XVIII ст. У костелі розташований надгробок власниці села Антоніни Раціборської роботи Гартмана Вітвера, того самого, що створив один із символів Львова – скульптури-фонтани на площі Ринок. На жаль, під час кількох реставрацій інтер’єр храму зазнав змін не в кращий бік, зокрема, було забілено більшу частину автентичних розписів.

Колишній заїжджий двір

… І зцілення для тіла

Новий Милятин – одне з поодиноких сіл, де зберігся давній заїжджий двір, або як називали його на наших теренах на античний манер – аустерія. Розташований він буквально біля храму, тож прочани після духовних вправ могли подбати тут і про більш приземлені насолоди, як от випити чарку-другу в корчмі чи розслабити тіло на перинах гостьових кімнат.

Поруч із селом є ще однин цікавий об’єкт, який за вмілого господарювання може приносити Новому Милятину непогані дивіденди. Йдеться про сірководневе озеро з цілющим джерелом. Тутешня вода за своїми лікувальними якостями, вода не має аналогів в Україні і взагалі рідко зустрічається у світі.

Сірководневе джерело поблизу Нового Милятина

Як добратись зі Львова,- ділиться досвідом kray.org.ua

Автобусом

Їхати будь-яким автобусом буського напрямку з АС-2 (вул. Б.Хмельницького). Автобуси відправляються з середнім інтервалом 20-30 хв. Від зупинки до центру села – близько 1 км.

Автомобілем

Їхати трасою Чоп-Київ, на в’їзді у Новий Милятин звернути праворуч. Відстань – 45 км.

На карті:

  • Обговорення

    Завантаження плагіну facebook...

    ТОП

    ФОТО

    Відео

    На "Краківці" двоє чоловіків напали на прикордонників

    Коментар

    Блоги

    Василь Чорний

    Нинішні урядовці не чують університетських викладачів

    Оксана Кришталева

    Скажи мені своє ім’я

    Андрій Вихопень

    Порошенко звозить на своє висунення військових: воєнкоми цим займаються