• Головна
  • Новини
  • Доктор Геннадій Каліка: жива тканина – то не камінь і не глина

01.08.2018, 23:55

Доктор Геннадій Каліка: жива тканина – то не камінь і не глина

Естетичний хірург-піонер в галузі пластичних операцій на українській землі про свій досвід, пацієнтів та місце Львова на медичній мапі світу.

Коли Ви почали вибудовувати кар’єру пластичного хірурга?

Вже й не пригадаю достеменно – це був десь 72-73 рік. Я в ті часи поїхав до Москви на стажування саме з пластичної хірургії. Після закінчення Львівського медінституту мені ще було цілком не втямки, до чого саме лежить серце, у чому є моє покликання. А от життя якось так все розставило по своїх місцях.

Ви знали вже тоді, що будете власне в цій сфері працювати? Чим саме естетична хірургія Вас полонила?

Коли я вчився в інституті у Львові, то навіть й гадки не мав, що буду хірургом. Що вже казати саме про естетичну хірургію? То для мене було спершу чимось неймовірним, незрозумілим – чимось з розряду високих матерій та вищих вмінь. Але так сталося, що я потрапив у Москву. А саме в інститут краси, чи точніше – в науково-дослідний інститут косметології. Це була справжнісінька випадковість. Але така, що визначила моє життя на десятиліття. Зрештою, я пропрацював там впродовж цілого року: починав фактично з «порожньої сторінки». Мені всього довелося вчитися з самісіньких низів. Але факт того, що я асистував ледь не десятьом хірургам кожного дня, дав свої плоди.

Саме від них я перебрав неймовірну кількість базового досвіду, який дозволив мені далі зростати.

Стажування у тодішній столиці виявилося настільки поважним та ґрунтовним, що, повернувшись до Львова, я з легкістю почав оперувати самостійно. Це було дуже не просто, але з часом знайшлися помічники. І це вже мені тутешні молоді фахівці почали асистувати – запозичуючи новий для себе досвід.

Найбільша освіта і найкраща  – це практика передусім?

Краще і не скажеш: практика – понад усе в медицині і хірургії, зокрема. І йдеться тут не лише про Україну та близький закордон. Це правило стосується у сього світу. Всілякі курси, стажування – усе треба використовувати на користь збагачення власного професійного досвіду. Саме практичного. Звісно, хтось схильний розвиватися іншим чином: читає лекції, пише статті, але сам до операційного столу стає вкрай рідко.

Хірургія – то така справа, де жодна теорія не здатна повноцінно замінити практику.

Я знаю чимало таких історій, коли хірург, який пройшов стажування – десь на 3 місяці, виявляється, фактично, як хірург, накачаний матеріалом, але його руки ще належним чином не працювали. І тому, коли він приїжджає на своє місце роботи після підвищення кваліфікації – скажімо, до того ж Львова, йому іноді буває ой як дуже важко, тому що треба щоби хтось допомагав йому – асистував, оскільки практики замало, а робота надзвичайно відповідальна.

Яке місце займає Львів на українській і світовій мапі пластичної хірургії?

Львів саме на українській мапі завжди посідав перше місце. Звісно, нині з Києвом йому конкурувати іноді дуже непросто. Ми були тут першими, адже в Україні до певного моменту в історії взагалі не було пластичних хірургів. Не без гордості визнаю: ми перші почали оперувати у Львові. То був кінець 70-х років. Є ще живий, слава Богу, Степан Галушка, який якраз перший і почав оперувати у нашому славетному місті. Він теж був перед тим на стажуванні у Москві впродовж певного часу. А от другим після нього то вже був я.

Хтось скаже Штати, Корея, інші країни світу як локації для естетичного туризму. Україна розвивається зараз в цьому аспекті?

Безумовно, що розвивається, та ще й як! Зараз в цьому контексті в нас все простіше та доступніше, аніж раніше. Візьмімо, для прикладу, будь-яку конференцію, симпозіум, що відбувається у Києві чи у Львові: сюди до нас десятками з’їжджаються фахівці з цілого світу. І так по кілька разів на рік у різних куточках країни. Приїжджають німці, ізраїльтяни, американці, італійці, мексиканці та інші – і всі показують, як оперувати якісь специфічні випадки. Тут йдеться і про нові підходи до знаних проблем, нові шляхи їх вирішення: простіші, доступніші для пацієнтів, що істотно розширює клієнтську базу. І якщо ти як естетичний хірург хочеш підвищити свою кваліфікацію, ти їздиш на конференції, відвідуєш різноманітні майстер-класи. Звісно, що там всього не побачиш. Але хірург, який оперує багато років, він робить свої висновки, переймає досвід, всотуючи його як губка, і приїжджаючи до себе може застосовувати ті нюанси, які дають інші хірурги.

Для прикладу, наша клініка ледь не щороку докладається до організації серій операцій, що їх у Львові вже традиційно на базі 8-ї лікарні проводить знаний пластичний хірург з Німеччини Клаус Екснер. На основі цих щорічних відвідин фахівцем Львова чимало українських колег з різних міст взяли для себе щось нове – аби потім подарувати набуту майстерність своїм пацієнтам.

Якщо говорити про самі операції – які нині в Вашій практиці і досвіді найзатребуваніші?

Найзатребуваніші – це корекція носа, пластика обличчя і шиї, пластика молочних залоз, корекція вушних раковин і чимало інших.

Насправді, кожен випадок є унікальним і я навіть не схильний групувати якось звернення пацієнтів – це завжди індивідуальна історія, особлива справа, що потребує специфічного підходу, погляду фахівця на проблему та пошуку шляхів її вирішення.

Є такі пацієнти, які краще знають, що їм треба? І кажуть, наприклад: «Докторе, зробіть так, так і так..», а Ви навіть не знаєте, що відповісти на це?

Безумовно буває і таке. Але відповісти бодай щось треба. Приходять і показують пальчиками, от, скажімо, на свою шкіру. Натягують її і кажуть : «Зробіть мені так».  Ти тоді у відповідь пояснюєш людині, що «отак»  зробити саме їй не реально, бо є різні нюанси, які необхідно врахувати. Вікові, фізичні і таке інше.  Це все треба людині детально пояснити – витратити на це трохи часу.  Але у відповідь бачиш, що пацієнт тебе цілком не розуміє, що спільну мову годі вам з ним знайти. Тоді, якщо стає очевидним, що людині не вдається пояснити суті справи, то краще одразу попрощатися з таким пацієнтом. Бо існує ризик, що то буде завжди незадоволений пацієнт, який сам не прислухається до голосу розуму, але вважає, що то його чомусь не слухає досвідчений хірург.

Є такі люди, які кажуть, що хірурги дивляться на людське тіло, як на матеріал. Як інші митці на дерево, метал, глину. Ваші пацієнти відчувають до себе таке ставлення?

Нічого спільного з названими вами видами мистецтва тут бути не може. І причина криється лише в одному: камінь, гіпс та інші матеріали не варто навіть близько порівнювати з людським тілом, бо жива тканина то є ЖИВА тканина. Вона має іннервацію, має судини. І якщо ти вже зробив якось не так, то глину можна забрати і поправити. А тут – ні. Шансу на виправлення помилки чекати не слід. Точніше, він є, але робити свою справу треба так , ніби його не існує, адже вносити потім правки завжди важче, аніж одразу все акуратно розставити по своїх місцях. Та й думати про помилку навіть не варто – її за замовчуванням бути не повинно.

Звісно, кажуть, що в мистецтві теж є естетична функція митця. А тут у нас теж – естетична хірургія. Дуже гарне слово «естетична». Бо ми займаємося не пластичною хірургією, а естетичною. Але відповідальність у нас на порядок вища. Естетична хірургія – це найскладніша хірургія, яка існує нині у світі. Бо є речі, які неможливо поправити.

Які найскладніші випадки траплялися у Вашій практиці?

Так одразу і не сказати. Мабуть, не надто легкими випадками можна назвати пластику живота чи гігантомастію. Це – коли дуже великі груди і жінкам важко з ними ходити, спати і просто жити.  Часом буває так, що тобі здається, що все буде окей і ти прооперуєш ідеально – в житті воно так не виходить чомусь. Йдеш оперувати щось не складне, а операція виходить важча, непередбачувано складніша. То все через те, що оперуємо ми на живому організмі, і все тут відрізняється від мистецтва цілковито.

Можна назвати Вашу роботу своєрідним конвеєром, як на якомусь виробництві?

Борони Боже! То не може бути конвеєром навіть близько. Ще раз повторю – кожна операція особлива. І кожна  людина – особлива. Не кожній людині підійде той чи інший ніс. От приходить пацієнтка, яка каже, що хоче такий і такий ніс, а я бачу, що він їй не пасує. Вона опирається моїм аргументам і ми тоді просто прощаємося.

З цим і пов’язані іноді ті складні і подекуди трагічні випадки, що і в світовому масштабі стаються, а  Україна тут не виняток. Саме тут коріниться причина і проблема – в унікальності  кожного окремого випадку?

Важко сказати. Ви зрозумійте, що у світі летальні випадки при естетичних операціях – це якісь соті відсотка від загального їх числа. Причин може бути море. Хтось грішить на анестезіологів, але я би цього не радив робити – професіонали своєї справи працюють і в цій галузі. Операцію на 4-5 годин зазвичай проводять дуже добре підготовані спеціалісти, які мінімізують всі ризики. Але вони подекуди проявляються – ці ризики. Адже можливі негативні наслідки в пластичній хірургії вже сягають часом 3-4 відсотків з усієї сукупності операційних втручань задля поліпшення зовнішності людини. Такий низький відсоток, мабуть, і підкуповує людей – вони вірять, що з ними нічого поганого не станеться. Звісно, не повинно статися, якщо вони звернуться до правильних фахівців. Правильним, я називаю того фахівця, який спершу проведе усі дослідження стану здоров’я пацієнта, всі речі з ним обговорить і пояснить, а за найменшого сумніву в успіху – відмовиться від операції. Бо це й буде найвищим проявом турботи про людське здоров’я та благополуччя. Тому такому спеціалісту і буває іноді прикро, коли в інтернеті він знаходить своє прізвище поруч з фото чи відео результатів якихось невдалих операцій, до яких він не мав жодного стосунку. Але хай це буде на совісті інших, журналістів, чи там певних «добродіїв» – то цілком інша історія…

Як Ви особисто завойовуєте довіру пацієнтів?

Довіра набувається з досвідом і кількістю проведених операцій. Є таке поняття як «сарафанне радіо». Коли один пацієнт іншому пацієнту передає інформацію про якість роботи хірурга та задоволення результатом. Напевно, таке поширення доброї слави – це навіть краще за будь-який довершений сайт певної клініки чи окремого фахівця. Бо то є реальний результат. То є життєва, непідробна і щира людська реклама. А сайт обов’язково додається. Там видно галереї: до операції і після. Ну і описи, звичайно, подаються до кожного типу операцій. От, наприклад, корекція вушних раковин: все описано стосовно вух, всі деформації, чому і як саме оперують,  коли можна рухати їх, а коли не можна, в якому віці слід звертатися до фахівців.

Бувають у Вас такі пацієнти, що Ви їм пішли на зустріч і потім шкодували, що взагалі погодилися?

Бувають. Помилки з мого боку бувають. Іноді мені здається, що кожен пацієнт повинен проходити лікаря психіатра перед тим, як звертатися до пластичного хірурга. І після тої консультації ми можемо робити вже свій висновок. Є нюанси, коли хірург працює вже багато років, він  може зловити клієнта на тому, що той хоче не те, що можна реально зробити. От ти йому говориш, переконуєш його, а він гне своє. І буває таке, що іноді не роздивився в людині якісь психічні порушення, а потім маєш давати собі раду з наслідками.

Важко з молоддю працювати, яка щось хоче змінити, а треба перевірити чи їм є 18 років, чи вони можуть діяти від свого імені, чи з батьками так само бувають непорозуміння?

Більше не так з батьками, як зі самими пацієнтами. Але не можу сказати, що з молоддю важче працювати, ніж з старшими людьми. Усі – різні.

А є такі пацієнти, які після відвідин Вас раз-другий, входять в раж і хочуть ще, ще, ще і їх треба зупиняти?

Є. Тут треба вміти чітко сказати стоп. Їм і собі.

І як Ви чините в таких випадках?

Просто пояснюємо, що цього робити більше не можна. Не треба. На тому все. Тому що, якщо ти підеш на поводу в пацієнта далі – матимеш неприємності.

Чи можуть вони піти до іншого хірурга, який піде їм на зустріч?

Можуть, безумовно. Але ми їх попереджаємо.  Ви можете вмовити іншого хірурга, але результату, того, що Ви хочете, не буде.

Це вже Ви до здорового глузду апелюєте?

До здорового. Але якщо він не здоровий…

Ви десь ведете підрахунок скільком людям Ви допомогли?

Точного списку я не маю, але станом на нині – це десь зо 30 000 операцій.

Яку на основі цих цифр Ви могли б дати пораду: як самим потенційним пацієнтам, які дивляться на себе в дзеркало і думають: «а чи не помогла б мені естетична хірургія», так і молодим лікарям, які тільки стають на цю стежку?

Якщо молодим лікарям – то їдьте на стажування в солідних установах, які знає весь світ. В свій час – це була Москва. Не дивно, бо туди приїжджали фахівці з цілого світу, а це давало свій результат. І дуже важко було туди потрапити.

А нині? Якщо не Москва?

Я, наприклад, стажувався ще в  Празі, в Братиславі. Троки чеською мовою володію, то мені було не складно.  В Німеччині був неодноразово: не скажу, що то було стажування, я був два рази по півтора місяці. Ми їздили по різних хірургах, по різних клініках і дивилися, як вони працюють. Вони нам все пояснювали.

Що ж стосується поради пацієнтам, то їх я закликаю тверезо зважувати всі обставини, які можуть їх штовхати до нас на консультацію і уважно слухати того фахівця, який гідний довіри, бо хоче не просто заробити собі новий досвід та копійку, а передусім – допомогти конкретній людині стати красивішою, спокійнішою, щасливішою.

Дякую Вам за бесіду, вдячних пацієнтів і в них явно гарніших результатів.

 

Запитання: WN

Фото: plastic.lviv.ua, Василь Пилип’юк, Геннадій Каліка

  • ,
  • Обговорення

    Завантаження плагіну facebook...

    ТОП

    ФОТО

    Відео

    У Повітряних силах пояснили, чому "шахеди" долітають аж до Львова

    Коментар

    Блоги

    Мирослав Дністрянський

    СИСТЕМА ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ Й МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ Й СУПЕРЕЧНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ

    Михайло Цимбалюк

    Бюрократи, що прикриваються євроінтеграцією

    Василь Чорний

    Псевдосоціологія від проросійських ресурсів: розбір і спростування фейку

    Підпишіться на WestNews.info у Facebook: