15.04.2019, 10:26

Загрози партії «Самопоміч»

П'ять років тому успіх «Самопомочі» здивував самих партійців. Нині ж дивують іншим та інші люди.

Казка про «свіжу кров»

Якщо починати відлік із 2014-го, все скидалося на казку: рейтинг зареєстрованої рік тому партії, що визначає своєю ідеологію як «християнську мораль та здоровий глузд», вже у грудні 2013-го року сягає від 11% у самому Львові (на виборах до міськради) до 3% (на виборах у Верховну Раду). Особистий рейтинг лідера партії, мера Львова Андрія Садового – близько 43,5 %, а довіряли йому понад 75% львів’ян... 

Аби не порушувати казкових канонів, облишмо за дужками те, що назву та ідеологію партії «позичили» у кредитних спілок Галичини початку XX століття, а однойменну громадську організацію А. Садовий заснував ще у 2004-му. У казках спершу усе має буди ідеальним і в рожевих тонах – змій-лиходій, за традицією, прилетить пізніше і зненацька. 

Так ГО «Самопоміч» – регіональна громадська організація, яка спершу складається із кількох осіб і має формально нульове фінансування, й упродовж 10 років допомагає мешканцям відстоювати їхні права, в одну мить виростає до партії, яка вже у травні 2014-го на дострокових виборах до столичної міськради посідає третє місце з результатом 6,81%, проводячи у Київраду свою першу п’ятірку, яку очолює жінка- науковиця, а решта – поважні бізнесмени, хоч і не олігархи: власник мережі ресторанів, гендиректор «ModnaKasta», фіндиректор страхової компанії та гендиректор ТРК, що, за дивним збігом обставин, номінально належить дружині Садового. Але облишмо перемивати це злим язикам, бо ми – добрі, і у нас – казка!

Ще раніше, 28 лютого 2014-го, А. Садовий заявив, що його партія візьме участь у позачергових парламентських виборах. У вересні 2014 у Києві з'їзд «Об'єднання «Самопоміч“» затверджує виборчий список й одразу ж оприлюднює його, хоча законодавство цього не вимагає: «просимо дати нам чітке розуміння – чи варті ці люди представляти нас у парламенті. Після того, як ми отримаємо ваші думки — в кінці тижня фіналізуємо список». Нічого не нагадує із нинішньої президентської кампанії? А далі, як мовиться, «ЗЕ і не снилося»; список складається із 61 кандидата, серед яких – представники добробату «Донбас» й активісти партій «Воля» та «Самопоміч», безпартійні, а сам Садовий займає у списку скромне 50 місце.

А вже за два тижні  «Самопоміч» презентує план дій у парламенті, який презентує не лише лідер партії, але й Ганна Гопко від Реанімаційного пакету реформ, Єгор Соболєв від Громадського люстраційного комітету, Павло Кишкар від батальйону «Донбас», їх команди та експерти. У програмі партії визначено пріоритетні програми розвитку держави: місцевого самоврядування й адмінреформи, обороноздатності країни та економіки, аграрної сфери й розвитку села, комунікаційно-інформаційних технологій, освіти та соцсфери, очищення влади… І фінальний акорд від Андрія Івановича:«Аби все це реалізувати, наше завдання – шукати молодих чесних людей і давати їм владу…Наше гасло дуже просте: «Візьми і зроби!»

Погодьте, пісня, а не презентація! І вже небавом ЦВК фіксує сенсаційні як для партії-новачка результати – 10,97 % (1729271 виборців – 3 місце), що забезпечує їй 32 місця у Верховній Раді за партійними списками плюс ще двоє мажоритарників. Ба більше, за результатами місцевих виборів «Самопоміч» формує свої фракції у 15 обласних та 22 міських радах обласних центрів. Тим часом сам Садовий як кандидат у мери набирає 61% голосів, а міський голова Миколаєва Олександр Сєнкевич – 54,9%. І якщо останнього влада «з’їла» доволі швидко, то за президентські амбіції А.Садового довелося поплатися усьому Львову – багатомісячної «сміттєвою блокадою» під супровід масивного «артобстрілу» лояльних до влади ЗМІ…

Революція Гідності не лише породила високий запит на нових політиків, але й стрімко підвищила рівень довіри до громадських активістів. Цей феномен чітко фіксували й соцопитування: різке зниження рівня довіри партіям на тлі зростання довіри до громадських організацій: якщо після парламентських виборів-2014 політичним партіям довіряли лише 15%, а ГО – 44%, то у 2017 році усі разом партії зберегли лише 9% довіри!

Фарс «нових облич»

Врешті-решт у 2019-му, під час виборів президента, тотальна корупція влади та роз’єднаність опозиції вкупі із незадоволеним попитом суспільства на «нових» та «позасистемних» політиків і вилився у несподівані як для самої України, так і для решти світу результати першого туру та гротескну фантасмагорію соцпрогнозів на другий. Хоча пояснення класичне: поки двоє (влада та опозиція) чубляться, третій (ЗеКоманда як технологічний проект, що розроблявся щонайменше три роки, але був недооцінений професійними політиками) виграє.   

З тією різницею, що якщо у 2014-му лише для 20% виборців вирішальним фактором стала "свіжа кров"– у списку "Самопомочі" не було жодного(!) нардепа Верховної Ради попередніх скликань, а ще 20% головним аргументом вважали впевненість у тому,
що кандидати не будуть задіяні в корупції через строкатість списку, в якому були військові й представники бізнесу, медіа та громадськості, IT-сектору, – то тотальна зневіра у політиках дарує проекту шоумена в рази вищі показники підтримки. І байдуже, що ніхто й досі не чув, що пропонує Зеленський країні на наступні 5 років – головне, аби був не зі «старої гвардії»…   

І ГЕТЬманство як розплата

Холодний душ приводить до тями швидко. У кого дівоча пам'ять, спробуйте-но пригадати прізвище бодай одного президента України, яке б згодом не зайняло місця на плакатах зі словами «Ганьба!» та «Геть!». Натомість похмільний синдром триває набагато довше і болючіше, надто ж коли його жертвою стає ціла нація.

Це ж стосується і партій. Навіть таких «нових» й «унікальних», як «Самопоміч». Після стрімкого злету популярності якої у 2014-2015 роках соціологи констатують все швидше падіння рейтингу партії — ще рік тому до рівня 4,4%, нижче  прохідного бар'єру в 5%.

Причина, окрім вже згаданого спускання рейтингу лідера партії у сміття в найбуквальнішому сенсі цього слова, ще й зворотній бік «новизни» і строкатості списку – тих самих, які у 2014-му подарували партії успіх. Нині із 34 нардепів фракції «Самопомочі» у ній залишилось лише 25, та й із них ще двоє заявили про намір покинути партію, а ще ряд депутатів – підшуковують «запасні аеродроми» в інших політсилах. І, певна річ, амбіції новітніх політиків, що, набравшись досвіду, починають мріяти про персональну булаву – у вигляді власних партій чи високих посад.

Задля справедливості нагадаємо, що одна із 34 депутатів «Самопомочі», Оксана Сироїд, покинула фракцію задля посади віце-спікера. Але ж і недавні гучні заяви Єгора Соболєва про вихід із фракції – далеко не перші! У 2014-му за списком «Самопомочі» до Ради пройшли 6 представників тоді ще новоствореної партії "Воля" — Єгор Соболєв, Іван Мірошніченко, Ірина Суслова, Вікторія Войціцька, Павло Костенко, Андрій Немировський. Проте одразу після виборів у ній стався розкол, і з "Волі" вийшли Є. Соболєв, В. Войціцька і П. Костенко. Тоді ж п. Єгор називав початок листопада «найчорнішим тижнем мого життя» і просив вибачення «у всіх, кого переконав вступити в неї»… Згодом, у 2017-2018 роках Соболєв створив і розвивав "Рух "Визволення", і разом із С.Семенченком організовували акції протесту разом із Саакашвілі, попри те, що водночас був одним із керівників фракції та партії «Самопомочі». Поки не відчув, що йому «тісно» в рамках цієї партії, проте відклав рішення про вихід із неї до виборів президента…

Приблизна та ж історія і з екс-командиром батальйону "Донбас" Семеном Семенченком, що входив до топ-списку "Самопомочі".

Майже на самому початку каденції почалися й виключення із фракції нардепів за порушення фракційної дисципліни: у лютому 2015-го – І.Суслової за підтримку призначення Генпрокурором В.Шокіна. Відтак у травні – ще одразу 5 депутатів, зокрема й колишню «намбе ван» списку – Ганни Гопко з коаліції ГО "Реанімаційний пакет реформ", яка на той час очолювала Комітет у закордонних справах. У жовтні – депутатку Н.Веселову, що проголосувала за особливий статус Донбасу.

Як пояснював тоді заступник голови фракції Олег Лаврик, такі кадрові втрати й «очищення лав» — природний процес для ідеологічної партії: "Для нас основне – зберегти принципи, з якими ми йшли у 2014 році на вибори… Тому якщо протягом діяльності роботи у парламенті той чи інший депутат змінює свої позиції чи продається за дрібні гроші ідеологічним кланам, то у нас є однозначна позиція: такий депутат не може працювати в рамках "Самопомочі". Це стосується не тільки народних депутатів, але й місцевих. У багатьох регіонах іде процедура відкликання…"

І, врешті, у липні 2018 року написав заяву про складання  депутатських повноважень Андрій Журжій – один із небагатьох представників великого бізнесу у фракції, власник 22 підприємств. Обґрунтувавши свій вчинок тим, що парламент входить у передвиборчий період, і це призводить до відкату та зупинки ключових економічних реформ…

Що ж до майбутніх виборів, то, за словами О.Лаврика, нові списки "Самопоміч" складатиме за рейтинговою системою «відкритих списків»: кожну кандидатуру оцінюватимуть насамперед усі без винятку регіональні осередки. Тим часом лідер партії А. Садовий прогнозує, що частина народних депутатів перейде із фракції "Самопомочі" до інших політичних сил: "Парламент доживає останні місяці, і політики визначаються зі своїм майбутнім та потенційними новими попутниками".

Цікаво, що попри численні суперечки між собою, і А.Садовий, і Є. Соболєв в унісон заявляють, що гордяться одним і тим же ж. Лідер "Самопомочі: "Не скурвились, не зраджували виборців і принципи, робили те, що могли, хоча були у значній меншості". Є. Соболєв: «У парламенті більшість з нас не скурвилася, взяла активну участь у творенні законів для протидії корупції, визнання Росії окупантом, посилення місцевого самоврядування та поширення української культури». Натомість наголошує, що не буде балотуватися з "Самопоміччю" на наступні вибори: «У нас справді є ідеологічні розходження з керівництвом партії як діяти у політиці. Зокрема, як відстоювати інтереси людей, у тому числі на вулиці; та з якою швидкістю і якими методами очищуватися від тих, хто не витримує тиску і спокус».

До слова, серед тих, хто збирається покинути фракцію "Самопомочі", і другий за статками (після А.Журжія) «грошовий мішок» – власник 15 компаній Іван Мірошніченко.

Андрій Возний.

  • ,
  • Обговорення

    Завантаження плагіну facebook...

    ТОП

    ФОТО

    Відео

    У Повітряних силах пояснили, чому "шахеди" долітають аж до Львова

    Коментар

    Блоги

    Мирослав Дністрянський

    СИСТЕМА ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ Й МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ Й СУПЕРЕЧНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ

    Михайло Цимбалюк

    Бюрократи, що прикриваються євроінтеграцією

    Василь Чорний

    Псевдосоціологія від проросійських ресурсів: розбір і спростування фейку

    Підпишіться на WestNews.info у Facebook: