Велика частина нашої планети насолоджується відносним миром і добробутом.

Статистичні дані, зібрані ООН, Світовою організацією торгівлі та місцевими урядами, вказують на те, що у багатьох країнах поступово зникає бідність, а тривалість життя зростає, пише Бі-бі-сі Україна.

Переважне число мешканців розвинених країн мають більші статки та безпеку, ніж будь-коли в історії людства.

Чому ж тоді така величезна кількість людей так часто гнівається?

Ми постійно бачимо грубість на дорогах, жовчні коментарі у соцмережах, часом навіть кулачні бійки між політиками… Нескладно зробити висновок, що лють оволоділа нашою планетою.

Олівер Беркман - британський журналіст і письменник; зазвичай він пише про пошуки щастя, але сьогодні вирішив тимчасово змінити фах і дослідити тему гніву.

Чому ж ми гніваємось? Що провокує це почуття? Можливо, ще важливіше спитати про інше - чи завжди це погано?

1. Як виник гнів, з еволюційної точки зору?

З якої причини колись давно в еволюційному минулому хтось уперше розгнівався на когось іншого?

"Гнів - це дуже складна система", - каже Аарон Селл, професор психології та кримінології з Гайдельберзького університету (штат Огайо, США).

"Якщо трохи згустити фарби, гнів - це засіб контролю чужих думок. Це спосіб проникнути комусь у голову і змусити більше вас цінувати. Це прийом, що дозволяє вирішувати конфлікти на свою користь, змінюючи думку опонента".

Значною мірою, "контроль думок" відбувається шляхом змін, які гнів накладає на людське обличчя, пояснює професор Селл. Гнів загострює лінію брів, підкреслює нижню щелепу, розширяє ніздрі.

"Завдяки таким змінам людина видається фізично сильнішою", - додає науковець.

2. "Теорія рекалібрування"

Можливо, вам здається, що вижити мали ті з наших предків, хто не злився і не ліз у бійки, але це не так.

"Насправді, - пояснює професор Селл, - більше потомства лишили ті люди, які вміли гніватися особливим чином".

А саме, вони вміли наполягати на кращому ставленні до себе й обертати конфлікти інтересів собі на користь.

"У минулому, через людей, які ніколи не злилися, просто переступали", - каже професор Селл. Їх обкрадали і всіляко кривдили, "отже, вони повимирали".

А вижили ті, хто погрожував позбавити інших своєї підтримки, охоче нагадуючи про все добро, яке вони чинили для суспільства. Таким чином ці люди "рекалібрували" своїх одноплемінників, викликаючи у них відчуття вдячності і, як наслідок, краще ставлення до себе.

Гнів дав їм еволюційну перевагу, переконаний професор Селл.

3. Що відбувається у нашому організмі, коли ми гніваємось?

Щоби краще зрозуміти гнів як явище, слід звернути увагу на те, як він впливає на нас з точки зору фізіології, які вчинки й думки викликає (або, навпаки, блокує).

У цьому нам допоможе професор Раян Мартін, керівник психологічної програми Вісконсинського університету (м. Грін-Бей, штат Вісконсин, США). Він давно досліджує проблему гніву і веде на цю тему подкаст під назвою All the Rage ("Уся ця лють").

"Коли ви розлючуєтесь, вступає в дію ваша симпатична нервова система - та, що обирає "бігти чи битися", - каже професор Мартін. - У вас посилюється серцебиття, пришвидшується дихання, виділяється піт, а травлення, навпаки, сповільнюється".

Така фізіологічна реакція мобілізує організм, щоби ви могли дати відсіч тій несправедливості, яку відчуваєте.

Мозок теж виконує свою роботу.

"Як нам відомо, коли людину охоплюють сильні почуття, її мислення втрачає багатозадачність, - каже професор Мартін. - Вона зосереджується на одному-єдиному завданні, такому як виживання або помста".

Це теж важливо з точки зору еволюції - не варто думати про всяке-різне, якщо вам треба виправити несправедливий стан речей тут і зараз.

4. Чому сучасне життя дає багато приводів для гніву?

Здавалося б, більшість людей - особливо у розвинених країнах - нині не має стількох причин хвилюватися, як наші предки. То чому ж у сучасному житті так багато люті?

Все просто, каже професор Мартін: "Люди більш зайняті і мусять задовольняти багато вимог, тож вимушене уповільнення гірше позначається на їхніх справах".

Якщо ми змушені вистоювати чергу у супермаркеті чи довго чекати на телефонній лінії, подзвонивши постачальнику електрики, нас охоплює гнів - адже у нас немає зайвого часу.

Найбільше провокують гнів ті обставини, яких "можна було б уникнути і перед якими ми відчуваємо безпорадність", додає професор Мартін.

Історична функція гніву як стимулу до певних дій "не завжди може реалізуватися в умовах сучасного світу".

5. Чи здатні ми контролювати гнів?

Ясна річ, що бити чи ображати людину, на яку ми розізлилися, - це не вихід. Отже, треба шукати інші способи виражати гнів.

Зазвичай ми недооцінюємо свою здатність контролювати гнів, каже Майя Тамір, професор психології з Єврейського університету в Єрусалимі.

Емоції - не обов'язково наслідок еволюції, каже пані Тамір: "Це надбані інструменти, які ми можемо самі розвивати, змінювати й плекати різноманітними творчими шляхами".

Її дослідження довело, що злість не завжди може виливатися в агресію.

"Якщо емоції конструюються і вивчаються людиною"(а не лише успадковуються), тоді "такі емоції, як гнів, не обов'язково тягнуть за собою сталі наслідки у поведінці".

"Ми - не маріонетки, - каже Майя. - Гнів не може спровокувати агресію, оминаючи наш свідомий контроль".

6. Як скеровувати гнів на добро?

Часом гнів застилає нам очі; ми виплескуємо агресію у слова, дії чи повідомлення у Twitter.Коли зляться ті, хто має владу і статус (і відчувають потребу всім про це нагадати), - наслідки можуть бути трагічні, аж до війни.

Водночас, за словами психологів, гнів допомагає нам зосередитись на найважливішому і дає завзяття, щоби чинити опір нашим кривдникам.

Як пояснює філософ і психотерапевт Марк Вернон, давні послідовники шкіл Платона і Аристотеля виділяли так званий "праведний гнів".

Вони вважали, що іноді злість - це добре, якщо розгнівана людина скеровує свою енергію продуктивно.

Наприклад, гнів "може надихнути когось на мужній вчинок або на розвиток аргументів у захист справедливості".

Отже, підсумуємо: сам собою, гнів не поганий.

Треба лише контролювати цю потужну і незручну емоцію - і правильно її скеровувати, щоби не потрапляти у порочне коло сарказму й агресії.